Карта Львова  

Головна сторінка

Житло у Львові
Квартири подобово
Хостели Львова
Готелі Львова

Транспорт Львова
Автобуси і маршрутки
Нічні маршрути
Трамваї
Тролейбуси

Інші карти
Стара версія карти
Центр Львова
Інші карти Львова

Інформація
Туристичний довідник
Телефонний довідник
Статті про Львів
Блог про Львів
Корисні посилання
Реклама на сайті
Контакти

Статті про Львів

Антирежимний рух (1956-1991)

Юрій Зайцев

1 2 [3] 4 5 6 7 8 9 10

ШІСТДЕСЯТНИЦТВО

Політична відлига позитивно вплинула на духовне життя Львова. Виникають неафішовані літературно-мистецькі осередки. На філологічному факультеті університету 1956 р. стихійно утворилася студентська літературна група "Гомороси", названа за початковими літерами прізвищ кількох її учасників: Голомбйовського, Моторнюка, Романа (Іваничука) та Солтиса. Таємно збиралися на квартирі одного з найстарших студентів, Антона Доценка, який перейшов крізь німецькі концтабори. Гострі дискусії провадилися там не лише на творчі, а й на політичні теми. Існував на факультеті й офіційний науково-літературний гурток, очолюваний Романом Іваничуком. У ньому задавала тон молодша Генерація творчих індивідуальностей - Михайло Гончар, Богдан Горинь, Михаило Косів, Ігор Калинець. Гуртком після Іваничука керував М. Гончар, а згодом - М. Косів. За читання забороненої ліератури, зокрема "Мазепи" Б. Лепкого та інших творів, 1958 р. на філологічному факультеті влаштували комсомольське судилище і виключили з університету напередодні державних іспитів Михайла Гончара, Лева Воловця та Юліана Ломницького. На тих комсомольських зборах Мирослава Зваричевська вручила Михайлові Гончару букет квітів28.

Загалом "відлига" у Львові супроводжувалася чималими "приморозками". Те все, що в Києві було вже звичайним, у Львові діставало рішучий опір, особливо, якщо мало національне забарвлення, чи не збігалося з офіційною позицією. У доповідній записці завідувача відділу науки і культури ЦК КПУ Ю. Кондуфора на адресу ЦК "Про деякі недоліки в роботі з інтелігенцією у Львівській обласній партійній організації" (квітень 1959 р.) йшлося про відродження націоналістичних тенденцій у середовищі інтелігенції. Для підтверджння згадувалася видана у січні 1959 р. ідейно хибна збірка Д. Павличка "Правда кличе". Крамольна поведінка Дмитра Павличка на той час для ЦК вже була очевидною. Адже він, аспірант кафедри української літератури ЛДУ, після відвідин ювілейних урочистостей у Харківському університеті, де українською розмовляли тільки філологи та старенька гардеробниця, на університетських партзборах (був членом КПРС з 1954 р.) висловив незгоду з русифікацією вузів України, зокрема ХДУ. Як наслідок, 1956 р. його відрахували з аспірантури. А тут ще в збірці "Правда кличе" прискіпливі поціновувачі літератури зауважили націоналістичні мотиви. Відразу 18 лютого 1959 р. з'явився наказ начальника Головного управління охорони військових і державних таємниць у пресі при Раді Міністрів УРСР К. Полонника: "Вилучити з бібліотек громадського користування та книготорговельної сітки книгу Д. Павличка "Правда кличе".

Ітам само приписка: "Приказ санкионирован отделом науки и культуры ЦК КП Украины (т. Кондуфором) 18. И. 1959 г." Того ж таки місяця автора крамольної збірки розглядало бюро Львівського обкому КПУ. Павличка суворо попередили. Він обіцяв виправити помилки, але не виправив, а наробив нових29.

У згаданій доповідній записці було кинуто докір журналові "Жовтень" за звеличення постатей Олександра Олеся та Андрія Чайковського, вказано на "помилки методологічного та ідейного характеру" у наукових публікаціях працівників Інституту суспільних наук АН УРСР О. Карпенка та Л. Олесневича, звинувачено львівську інтелігенцію у безпідставному виправдовуванні політичних та ідеологічних помилок колись покараних, а нині реабілітованих осіб30. Секретаріат ЦК КПУ відреагував на цю записку спеціальною постановою, у якій вказав, на що потрібно звернути увагу, а що усунути, піднести і посилити.

Функціонери ЦК КПУ не помилялися, вбачаючи у пробудженні національно-духовного життя в Україні та перегляді ставлення до учасників визвольних змагань загрозу тодішньому ладові. Особливо непокоїла охоронців політичної цнотливості молода Генерація інтелігентів, що бурхливо заявила про себе на рубежі 50-х і 60-х років. Вона була позбавлена комплексу невільництва і розкуто мислила не лише про минуле і сучасне, а й про майбутнє України. Речниками нової хвилі руйнівників запліснявілих догматів стали молоді письменники, художники, науковці, літературні критики, митці, за часом свого становлення та діяльності названі шістдесятниками. Усій мислячій Україні стали відомі імена Василя Симоненка, Ліни Костенко, Івана Драча, Івана Дзюби, Івана Світличного, Євгена Сверстюка, Алли Горської, Леся Танюка, Василя Стуса, Миколи Холодного, Михайла Брайчевського, Олени Апанович та багатьох інших оригінальних і талановитих людей. Осередком духовного, громадського, а великою мірою і політичного формування київських шістдесятників став створений на початку 1960 р. Клуб творчої молоді "Сучасник", яким формально опікувався міськком комсомолу.

Зважаючи на острах львівської влади перед такими новаціями, реалізувати ту саму ідею у Львові виявилося не просто. У січні-березні 1962 р. в театрі ім. М. Заньковецької молодий режисер, він-таки президент КТМ "Сучасник", Лесь Танюк та художник Алла Горська працювали над постановкою вистави М. Куліша "Отак загинув Гуска". Але до прем'єри справа не дійшла через заборону вистави і фактичне вигнання Танюка з міста. Однак ознайомлення з досвідом роботи київського клубу та участь деяких львів'ян, наприклад, студента консерваторії Олександра Зелінського, у засіданнях "Сучасника" додали наснаги ініціаторам створення КТМ у Львові. Крім того, допоміг осінній київський "десант" 1962 р. у складі Івана Драча, Івана Дзюби та Миколи Вінграновського. Якщо Клуб існує в Києві, то чому його не може бути у Львові? На той час при Львівському відділенні Спілки письменників України плідно працював під крилом Ростислава Братуня кабінет молодого автора. На майдані біля оперного театру щонеділі відбувалися виступи, творчі звіти і навіть називався той майдан Площею молодого літератора. Головою Ради молодих літераторів був на початку 60-х років Володимир Лучук. Наприклад, 5 жовтня 1961 р. на згаданій площі відбулося відкриття "Золотого сезону митця", до участі в якому запросили поета Ігоря Калинця31. Виступав там одного разу і Василь Симоненко. До літераторів приєдналися молоді художники, музиканти, актори, і тоді майдан той почали називати Площею молодого митця. У виступах брали участь мистецтвознавець Богдан Горинь, літературознавець Микола Ільницький, музикознавець Олександр Зелінський та відомі метри Дмитро Павличко, Ростислав Братунь, Роман Іваничук. Отож, ґрунт для клубу творчої молоді був підготовлений. За усталеним тоді порядком за патронатом звернулися до міськкому комсомолу, де опікуном клубу призначили молодого письменника Володимира Квітневого, якого згодом перевели в обком комсомолу. Власне там, у грудні 1962 р. зібралися близько 30 активістів Кабінету молодого митця та представників інтелігенції Львова, які вирішили створити Клуб творчої молоді, обрали його президію у складі Михайла Косіва, Богдана Гориня, Володимира Квітневого, Марії Крушельницької, Володимира Лучука, Олександра Зелінського, Миколи Ільницько-го, Юрія Брилинського, Марії Процев'ят. Президентом обрали аспіранта кафедри історії української літератури держуніверситету М. Косіва32.

Розпочати діяльність Клубу вирішили літературним вечором Лесі Українки, який відбувся в Будинку актора у лютому 1963 р. За одним із столиків сиділи літературознавець Михайло Косів, художник Стефанія Шабатура, Олександр Зелінський та лікар Олена Антонів. На столику стояв букетик пролісків, напередодні привезених Оленкою з Карпат. Тому, коли задумалися над назвою клубу, радо сприйняли пропозицію назвати його ім'ям квітки - символу відлиги.

Засідання клубу присвячували творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Олександра Довженка і навіть Володимира Маяковського, зокрема перекладам його творів українською. І тоді звучало у залі: "Товариш москаль! На Україну зуби не скаль".

Слово-спогад на посмертному симоненківському вечорі, підготовленому Богданом Горинем, виголосив психолог Михайло Горинь. Всіх зворушив запис голосу поета, який читав власні вірші. В палаці профтехосвіти за режисурою актора Андрія Козака КТМ провів вечір до 150-річчя Т. Шевченка, альтернативний до примітивного офіціозу. Люди стояли на сходах, на майдані і запам'ятали вечір на десятиліття. Новаторським було велелюдне засідання клубу в оперному театрі - "Художня гімнастика і естрадна музика" - за участю спортсменів та оркестрів Ігоря Хоми і Мирослава Скорика. Актори Богдан Ступка, Юрій Брилинський, Богдан Козак, Наталя Лотоцька, Володимир Глухий, Наталя Міносян ілюстрували ці вечори сценками та читанням творів. Художники Стефанія Шабатура, Софія Караффа-Корбут, Любомир Медвідь, Іван Крислач демонстрували свої Гобелени, картини, кераміку, скульптуру або, як Емануїл Мисько, малювали портрети присутніх і шаржі, музиканти та співаки Ігор Хома, Марія Процев'ят, Марія Крушельницька, Ярослава Матюха, Семен Шкурган супроводжували дійство піснями та музичними творами33. У засіданнях клубу брали участь чимало інших молодих, небайдужих душею інтелігентів: викладач університету Михайло Осадчий, робітник і водночас студент-заочник історичного факультету Іван Гель, студент механіко-математичного факультету ЛДУ поет Богдан Стельмах, кандидат наук, фізик Роман Крип'якевич, дириґенти Іван Юзюк, Іван Гамкало, Ігор Лацанич, науковець та співак Іван Процев'ят. Наприклад, сценарій засідання клубу, присвяченого Богдану-Ігореві Антоничу написали Ігор та Ірина Калинці, реферати прочитали літературознавець Богдан Завадка, Ігор Калинець та вчитель Василь Хомик, спогадами поділилася Ірина Вільде, поезії Антонича читали Юрій Брилинський і Богдан Козак, музичний супровід виконали Марія Крушельницька та Зіновій Вулик. Після цього зібрання члени КТМ розшукали за архівними записами на Янівському цвинтарі безіменну могилу Антонича і впорядкували її34.

Між київським та львівським клубами творчої молоді встановилися досить плідні контакти. Однією з поважних справ був обмін самвидавом, неопублікованими творами Ліни Костенко, Василя Симоненка, Василя Стуса, Івана Драча, Миколи Холодного, Миколи Вінграновського, Бориса Мамайсура або статтями "Українська освіта у шовіністичному зашморгу", "З приводу процесу над Погружальським" та іншими. Недарма секретар Львівського обкому КПУ В. Маланчук підозрював, що в клубі зростає майбутній уряд незалежної України на чолі з президентом. Викликавши Квітневого "на килим", він запитав: "Ви що створили - клуб творчої молоді, чи клуб націоналістів?" 1964 р. закрили КТМ у Києві. Львівський клуб протримався довше. Діяльність його припинили арешти деяких членів клубу наприкінці серпня 1965 р.35.

1 2 [3] 4 5 6 7 8 9 10


Опт тут.


 © 2009-2021 Карта Львова - всі вулиці Львова. Електронний путівник вулицями міста Львова.