Чорні археологи Львова

Стародавній Львів, та прилеглі до нього території, не дивлячись на плин часу продовжують зберігати багато таємниць. Йдеться про реальні події, які пов'язані з історією нашого міста, але дуже мало відомі жителям древнього Львова. Пропоную ознайомитися з рядом матеріалів про Невідомий Львів, який не дивлячись по при зміни часу все ж існує. Таке існування зумовлено рядом специфічних субкультур, які на мій погляд роблять місто таким, яким воно є. У цій статті мова піде про категорію людей, яких прийнято називати "чорними археологами". "Чорними" їх називають тому, що діяльність, якою вони займаються, частіше всього носить неофіційний характер. І як не дивно саме через їхню діяльність досить часто відкриваються сторінки справжньої Історії Львова, про яку ніхто і ніде не писав.

Хто такі чорні археологи Львова?

Останнім часом розвелося дуже багато мисливців за "скарбами" воєнних дій. Їх можна поділити на три групи, які ворогують між собою - "шпана", "мародери" та "мілітаристи". Останні керуються певними моральними принципами і володіють високим рівнем професіоналізму, їх ще іменують "архами"

"Шпана" - це категорія шукачів, в основному молоді люди, які без всяких причин приймають рішення зайнятися розкопками. Їхні пошуки носять хаотичний характер, і якщо їм пощастить, то можуть на місці бойових дій відшукати якусь стару каску, а саме місце розкопок буде зруйноване і вже після них професійні пошуковці навряд чи знайдуть щось цінне.

"Мародери" - це категорія шукачів, які в своїх пошуках керуються одним - на місці минулих бойових дій дістають тільки те, що можна продати. В нинішньому суспільстві продається і купується все. За кордоном особливою популярністю користуються різні раритетні речі та пам'ятки старовини. Якщо перейтися по львівському Вернісажу, то можна побачити, що проста німецька каска часів другої світової війни, коштує від 100 до 150 гривень. Проста солдатська пряжка з написом "Got mit uns" тягне на 5-10 доларів США, а пряжка елітних військ (офіцерська родів військ СД, СА, СС) вже коштує порядку 50-100 доларів.

"Мародери", на відміну від "шпани", яка працює без всякої системи наосліп, добре знають де потрібно шукати. Вони займаються системними дослідженнями, опитують місцеве населення, яке було свідками воєнних подій, також користуються послугами працівників архівів, які за відповідну плату погоджуються надати необхідну інформацію.

"Мілітаристи", або як їх ще називають "чорні архи", представляють собою еліту чорної археології. Здебільшого це люди з вищою освітою, які в своїй діяльності поєднали азартне полювання, екстремальний туризм, бізнес та нелегку роботу нелегального історика - дослідника.

Досить часто у сфері "чорної археології" пошук іде заради ідеї, щоб довести собі та суспільству, що таємниці минулих часів можна розгадати.

Сучасні високопрофесійні "архи" почали займатися своєю діяльністю ще за радянських часів. В ті часи був дуже популярним рух червоних слідопитів, які на місцях боїв часів Другої світової війни проводили розшуки та розкопки, а потім урочисто пере заховували останки солдат. Досить часто їм вдавалося за залишками документів, особистих речей та так званих "медальйонів смерті" ідентифікувати військовослужбовця, який вважався пропалим без вісти. Так дякуючи слідопитам екс-президент України Леонід Кучма зміг довідатися про місце поховання свого батька, який загинув під воєнних дій у Новгородській області.

Відголос війни

Німецька нація добре відома своєю пунктуальністю та порядком. Тому коли почалася Друга світова війна кожен солдат вермахту отримував спеціальний металевий жетон, або як його називали самі солдати "смертник". Такий жетон складався з двох частин, де було витиснуто ім'я cолдата, його індивідуальний номер, та дату його народження. Такі жетони давали змогу встановити особу загиблого. Коли під час бойових дій солдата вбивали, то цей жетон ламався на дві частини. Одну половину такого смертника залишали на вбитому, а другу частину в обов'язковому порядку відсилали до штабу військової частини, де він проходив службу. І тільки після того, як штаб отримував такий жетон, солдат вважався загиблим, про робився відповідний запис у документації штабу.

Наявність такого жетона була обов'язковою, бо це було пов'язано з рядом юридичних процедур, а саме коли загибла людина не мала родичів, або такі родичі загинули, то все його рухоме і нерухоме майно згідно діючим законом тимчасово переходило у власність держави і воно належало до тих пір, поки не знаходилась інформація про його загибель, яка документально підтверджувалася. До речі, цей закон діє в Німеччині по сьогоднішній день. Але коли у загиблого знаходилися родичі, які відповідно хотіли успадкувати майно загиблого, то їм треба було надати докази смерті свого родича. Якраз наявність такого жетона - "смертника" давала можливість довести свій родинний зв'язок. Така ситуація виглядає цілком нереальною, бо по-перше невідомо де і в якому місці такий солдат заборонений, та й часу минуло досить багато. І розшукати місце поховання виглядає нереальним завданням. Однак коли на банківському рахунку була кругленька сума, а вартість майна також складає досить велику суму, то деякі німецькі юридичні фірми, які займаються таким справами, за відповідну оплату беруться відшукати необхідні докази.

В такому випадку з Німеччини на України їдуть представники юридичних фірм і вербують у Львові, або межах області, групу людей, які здатні розшукати докази смерті загиблого солдата чи офіцера. Звісно, такі речі задарма не робляться. Оплачується така робота в залежності від складності пошуку, і сума оплати за такі послуги коливається в межах від 300 до 15 000 доларів, а деколи така сума буває і більшою, бо офіційна статистика по таких пошуках відсутня.

Львівські "чорні архи" займаються не лише пошуком жетонів-смертників, бо досить часто їм доводиться займатися справами, які носять духовний або благодійний характер. Прикладом може слугувати такий випадок. Під час Другої світової війни німці, згідно наказу свого командування, з усіх окупованих ними територій вивозили в Берлін захоплені ними різні релігійні святині, а саме: мощі великомучеників, чудотворні ікони, та різні церковні реліквії. Але війна була війною, і тому досить часто під час транспортування багато речей пропадало. Відразу після закінчення війни Ватикан розпочинає інтенсивний пошук загарбаних релігійних цінностей.

Керівництво Ватикану виділяло значні кошти для організації експедицій для пошуку і преміює учасників таких пошуків, навіть коли інколи такі пошуки видадуться невдалими. Так групі пошуковців було дано завдання відшукати мощі одного католицького святого, які були вивезені з Литви. Так в результаті пошуку вдалося встановити, що у 1944 році на території Львівської області, при перевезенні вантажу з релігійними святинями, з одного міста в друге щось сталося і реліквії безслідно пропали. Чорні "архи" отримали замовлення на пошук цих святинь. Дана експедиція була належним чином профінансована і в грошових коштах обмежень не було. Складніше було з часом, адже робочий сезон у пошуковців це кінець весни, літо та осінь до настання сезону дощів. Отримавши замовлення "архи" розпочали роботу в шаленому темпі, пересіювали тонни землі, на об'єкті пошуку було задіяно техніку - два бульдозери, за допомогою яких було висушено декілька придорожніх боліт, та зрівняно пару пагорбів. Працювали "архи" не покладаючи рук з ранку до ночі. Робота велась не офіційно, і місцевий сільський голова вирішив також на цьому "міроприємстві" заробити. Він делікатно натякнув "панам вченим", що він може повідомити про їхню діяльність "куди треба". Щоб заставити його мовчати довелося за рахунок коштів пошуковців відремонтувати дах місцевої сільської школи.

В скорім часі пошуковцям вдалося відшукати місце, де у 1944 році хтось (можливо це були вояки УПА, АК, або навіть радянські партизани) розгромив колону автомашин з вантажем. На місці колишньої бойової сутички було віднайдено залишки вантажної машини, на якій перевозився вантаж, та бронетранспортер, в якому скоріше всього знаходилась група охорони. Було віднайдено кістки загиблих вояків, але головного об'єкту пошуку не вдалося відшукати. Відшукали лише інкрустований сріблом хрест та шкіряний футляр, в якому зберігалися мощі. З усього цього можна було зробити висновок, що нападники заглянувши до футляру висипали вміст його на землю, і скоріше всього вони навіть не зрозуміли яку цінність мають ці предмети.

Не дивлячись на ту обставину, що мощі не вдалося відшукати Ватикан все ж щедро винагородив усіх учасників експедиції.

Хочеться розповісти про ще один випадок, коли нелегка і копітка праця принесла львівським "архам" доволі значні кошти.

Скарб на підвіконні

Є багато людей, які збирають та скуповують листи солдат Вермахту з місць бойових дій на Східному фронті. Розглядаючи такого листа, який був написаний у 1943 році, дослідник звернув увагу на декілька незначних речень. У своєму листі до рідних німецький солдат вибачався, що не зможе приїхати додому у відпустку як обіцяв. Він розповідав, що його покарали за погану охорону транспорту з дуже цінним вантажем, який було доставлено з півночі Росії. На листі було вказано місце та дата відправлення листа - 1943 рік, станція Ківерці. Дилетант на такого листа не звернув би своєї уваги, а от спеціаліст піддав цього листа глибокому аналізу. Зі всього цього виходило, що у 1943 році було прорвано блокаду Ленінграда силами Червоної Армії. Підрозділи Вермахту поспішно відступають, але при цьому не забувають відправити вглиб загарбаних територій безліч награбованих творів мистецтва. Скоріше всього це були твори з палаців-музеїв, які були розташовані біля Петербурга - Царське Село, Петергоф та Петродворєц. В цьому районі станція Ківерці була великим залізничним вузлом петербургського напряму, через неї і на сьогоднішній день курсують поїзди в цьому напрямку. Можна було зробити припущення, що саме отой спец вантаж, про якого говорилося у листі, якраз і є "ленінградського" походження. Цей випадок підштовхнув дослідника до подальших пошуків. Він почав розшуковувати інформацію про піхотну частину, яка у 1943 році була дислокована у Коверцях. Його копітка праця була винагороджена - в одному з військових архівів йому вдалося відшукати документи, в яких було відображено фронтовий шлях тієї військової частини. Ми знаємо, що німці завжди відзначалися своєю пунктуальністю і були страшенними буквоїдами та бюрократами. Тому у всіх своїх документах вони відображали самі незначні локальні перестрілки, докладно описуючи всі обставини, дати та географічні орієнтири. Як не дивно, але у тих матеріалах було відмічено і цей епізод. Давши оголошення на телебачення та газету нашому досліднику вдалося навести контакт з кількома ветеранами німецької армії, у яких збереглися спогади про це й випадок. Вони розповідали, що їм довелося розвантажувати якісь ящики з вагонів на вантажні машини, які потім вирушили у сторону Бреста. Так як вантаж був дуже цінним, то до робіт не залучили військовополонених, а задіяли солдатів Вермахту.

Скоріше всього через брак досвіду, офіцер, якому було доручено транспортування колони, не забезпечив відповідну охорону. На шляху руху транспорту, біля волинського села, колона з вантажем потрапила на засідку, яку влаштували вояки УПА. Їм. вдалося відбити частину вантажу.

Для того, щоб вияснити, що знаходилося у тих ящиках, на Волинь приїжджає група "дослідників" історії Другої світової війни. Вони під виглядом письменників, істориків та журналістів почали обходити навколишні села. Їх метою було розшукати свідків або учасників тих подій. В одному із сіл вони натрапили на старого діда, який у молоді роки воював на стороні УПА, і разом з товаришами брав участь у нападі на ту колону. Він розповідав, що керівництво УПА дало вказівку всім волинським куреням та сотням запастися зброєю. Добути зброю можна було лише шляхом нападів на німецькі колони та ешелони. Старий вояка добре пам'ятав той бій. Розвідка УПА надіслала їм повідомлення про маршрут пересування німецької колони з вантажем. Влаштувавши засідку вони чекали наближення колони. Коли вона наблизилася до засідки вони підірвали першу та останню машини. Зв'язалася перестрілка під час якої воякам УПА вдалося витягнути декілька ящиків. Але на них чекало велике розчарування. Замість зброї та набоїв там були всілякі старовинні годинники, картини, порцеляновий посуд та різноманітні цяцьки.

Частину трофею, щоб не повертатися з пустими руками, захопили з собою. Пізніше всі ці трофеї були загублені або обміняні на продукти у голодні повоєнні роки. Але деякі трофеї дід зберіг, як пам'ятку про свої буремні роки. Великим було здивування "журналістів", коли вони побачили у старій волинянській хаті, на старому підвіконні, яйце інкрустоване дорогоцінним камінням. А на літній кухні лежало срібне блюдо з вензелем Катерини ІІ, на якому селяни краяли хліб та сало. Після не довгих торгів за доволі незначну суму ці обидва предмети перейшли у власність львівських "науковців".