Карта Львова  

Головна сторінка

Житло у Львові
Квартири подобово
Хостели Львова
Готелі Львова


Транспорт Львова
Автобуси і маршрутки
Нічні маршрути
Трамваї
Тролейбуси

Інші карти
Стара версія карти
Центр Львова
Інші карти Львова

Інформація
Задати запитання
Туристичний довідник
Телефонний довідник
Статті про Львів
Блог про Львів
Корисні посилання
Реклама на сайті
Контакти

Статті про Львів

Архітектура Львова кінця ХІХ - початку ХХ століть: спадщина Івана Левинського та його фірми

Ігор Жук

В історії архітектури Львова надзвичайно важливий розділ становлять численні споруди, зведені в 1880-1910 рр. фірмою уславленого будівничого й архітектора Івана Левинського (1851-1919) - видатного творця, ім'я якого вписано золотими літерами до анналів міста.

"Іван Левинський - інженер, архітектор будівничий, промисловець, професор Львівської політехніки і член багатьох українських установ передвоєнної доби - на жаль, мало відомий сучасному поколінню. Він належав до ряду тих великих, хрустально чесних і характерних, але тихих робітників-творців, імена яких невідомі широким кругам суспільності", - такими словами починалась маленька книжка, видана в 30-і роки нашого століття аґрономічно-технічним товариством "Праця" імені Івана Левинського з метою вшанування пам'яті фундатора. Вона містила кілька рефератів, присвячених І. Левинському та виголошених на "академії", яку "Праця" організувала у 1930 p., і впродовж тривалого часу лишалась основним джерелом вивчення біографії знаменитого українського підприємця і архітектора кінця XIX - початку XX ст.

Відтоді минуло шість десятиліть, однак і нині не можна сказати, що особа Івана Левинського є добре відомою українському суспільству, хоча публікації наступних років привернули ширшу увагу до цієї постаті. Тому належне вшанування його пам'яті лишається актуальним обов'язком для наших сучасників.

Іван Левинський народився 6 липня 1851 р. в прикарпатському містечку Долина, адміністративному центрі одного з повітів тодішньої Галичини. Його батько, який так само мав ім'я Іван, був у Долині директором народної школи. Існує генеалогічна реконструкція, за якою у XVIII ст. рід Левинських мав шляхетство і герб "Сас", а в пізніші часи став родиною священиків. Мати - Йозефа Левинська (перед одруженням - Хаузер) була німкенею з походження, з сім'ї баварських переселенців.

Іванове дитинство не було безхмарним. На сьомому році життя хлопець осиротів: помер батько. Майбутній архітектор-будівничий ріс під дбайливою опікою матері, яка, лишившись з малою пенсією, енергійно взялася до праці, щоб вивести дітей у люди, а сина Івана віддала до середньої школи в Стрию. Тут він закінчив чотири класи, після чого пішов допомагати дякові у церкві, оскільки на дальше навчання у школі не було коштів. Маючи гарний голос, він міг зробити кар'єру дяка. Однак талановитому юнакові така можливість здавалася надто ординарною - його вабив Львів...

Тогочасний Львів жив передчуттям змін, що вимальовувалися на політичному горизонті: Австрія перетворювалась у конституційну державу. З'явилась перспектива автономії коронних земель та отримання містом нового, більш високого статусу яким воно з часом буде широко користатись, інтенсивно розвиваючись до початку війни 1914 року. Отже, І. Левинський вирішує їхати шукати щастя до Львова, де у війську в ранзі фельдфебеля служив його брат. За підтримки брата він навчається в реальній школі, додатково заробляючи на життя лекціями, і завершує середню освіту. Наступна мета, яку ставить собі амбітний юнак, - здобуття вищої освіти в Технічній академії.

Цей заклад, перейменований у 1877 р. в Політехнічну школу, спеціалізувався в підготовці фахівців у галузі технічних дисциплін. Іван Левинський вступає до нього у 1869 році. На другому році навчання у списках студентів його вже відзначено як стипендіата. В академії відбулося знайомство Левинського з людиною, яка відіграла значну роль у його професійній біографії, - Юліаном Захарєвичем, провідним архітектором Львова другої половини XIX ст., визнаним лідером тодішньої львівської архітектурної школи, майбутнім ректором політехніки. Згодом вони стануть спільниками в будівельному підприємництві і співавторами низки архітектурних проектів. У 1874 р. І. Левинський закінчує академію як випусник відділу інженерії.

Починаючи самостійну фахову діяльність, треба було здобувати ім'я і позицію в обраній професії. Цієї мети І. Левинський досягне за півтора десятиліття. Власну концесію, яка давала право незалежно займатись будівельним підприємництвом, Іван Левинський отримав у 1881 р. Відомо, що він відкрив маленьке проектно-технічне бюро на вулиці Личаківській, 6, яке згодом переніс на Капітульну площу (тепер пл. Катедральна, 7).

Мабуть, спочатку І. Левинський виконував невеликі роботи, частіше - суто інженерного характеру. До кінця 1880-х pp. в ролі архітектора-будівничого він ще не виділяється серед своїх колег - А. Камєнобродзького, В. Равського, Ю. Цибульського, Я. Шульца та інших майстрів львівського неоренесансу. Як фахівець він лишається в тіні таких визначних архітекторів того часу, як Ю. Захарєвич, автор монументальної будівлі корпусу Політехнічної школи, чи Ю. Гохберґер - з його амбітним проектом будинку галицького сейму. А втім, і на початку своєї професійної діяльності в місцевому інженерсько-архітекторському середовищі він став фігурою досить відомою та активною. Зокрема, Іван Левинський був одним із засновників найбільшої і найвпливовішої в Галичині кінця XIX - початку XX ст. корпорації, яка об'єднувала представників технічного фаху - Політехнічного товариства, створеного у 1877 р. Таким чином, Левинського можна вважати одним з перших організаторів інженерського руху у Львові.

Інший важливий етап у здобуванні І. Левинським позиції у сфері будівельного промислу - купівля на околиці тодішнього Львова, в південно-західному секторі міста, великої земельної ділянки, яка тягнулася смугою вздовж вулиць Крижової і Набеляка (теперішні Пушкіна і Котляревського) - так званої Кастелівки. Іван Левинський купує її спільно зі своїм учителем Ю. Захарєвичем. У 1885 р. на цій території він засновує власний фабричний заклад. Оселяється тут з родиною.

Підприємство І. Левинського спеціалізувалося на виготовленні кераміки та інших матеріалів, потрібних для будівництва, і в Галичині кінця XIX - початку XX ст. було найбільшим у своїй галузі. Архітектурний ансамбль підприємства у своїй основі зберігся понині. Це унікальна пам'ятка промислової архітектури. У центрі комплексу будинок керамічного цеху (буд. № 58-а), ліворуч від нього (якщо дивитися з вулиці ген. Чупринки), в глибині ділянки - блок колишніх столярних майтерень, праворуч - будинок, де колись зосереджувалося виробництво слюсарних, кам'яних та гіпсових виробів, а на передньому плані - давній адміністративний корпус. Підприємство на Кастелівці виробляло різноманітні види кераміки - фасадну майоліку, кахлі, черепицю. Крім того, тут виготовляється посуд, дрібна пластика. У 1885-1919 рр. фабрика безперервно розширювалася - від невеликої господарчої будівлі до розмірів фабричного містечка, розростаючись за рахунок чимраз то нових відділів: гіпсу, штучного каменю, столярного, слюсарно-ковальського, інших виробництв. Продукція фабрики здобуває найвищі відзнаки на виставці будівельного промислу у 1892 p., крайовій у 1894 р., на багатьох інших виставках, у тому за кордоном.

У 1889 р. разом зі своїм спільником Олександром Домашевичем Левинський заснував ще одну фабрику. Вона спеціалізувалася на виготовленні цегли та дахівки і містилася на вулиці Янівській (теперішня Шевченка), за міською рогаткою. Не буде перебільшенням сказати, що в Галичині кінця XIX - початку XX ст., з її слабко і непропорційно розвинутою промисловістю, великою мірою саме завдяки бурхливій діяльності Івана Левинського індустрія будівельних матеріалів набагато випереджувала у своєму розвитку інші сектори економіки. Додамо, що Левинський вкладав капітал у фабрику напоїв "Здоров'я", у нерухомість, активно вів різні ділові операції.

Придбавши Кастелівку і заснувавши промисловий заклад, Іван Левинський здобув усі потрібні засоби для здійснення своїх підприємницьких задумів: його фірма продає клієнтам ділянки під забудову (ціни на землю, передбачливо закуплену Левинським і Захарєвичем, незабаром різко зросли), його проектне бюро опрацьовує плани, власна фабрика постачає необхідні матеріали, а свій-таки штат кваліфікованих робітників виконує всі роботи на будівельному майданчику. Як промисловець українського походження, на рубежі 1880-х- 1890-х років він ще більше зміцнює свої позиції, з максимальною вигодою використовуючи можливості, які з'явилися за часів політики "нової ери".

Забудова вулиці Богомольця
Забудова вулиці Богомольця

Отже, на початку 1890-х років Іван Левинський - найвідоміший будівельний підрядник Львова, а впродовж наступного чвертьстолітнього періоду досягає ще більших успіхів, стаючи ніби уособленням недовгого добробуту міста у переддень Першої світової війни. Йому вдається отримувати найбільші замовлення на виконання каменярських, мулярських, бетонних, теслярських, земляних та інших будівельних робіт, а також великі підряди на головні декоративно-оздоблювальні роботи. Щороку фірма Івана Левинського споруджує десятки великих об'єктів. За її активної участі архітектурний пейзаж Львова змінюється на очах. "Не було, здається, в цілому Львові людей, які б не бачили вічно рухливого Івана Левинського. Він щоденно на маленькому однокінному візочку об'їздив центр міста та периферії, де виконував під своєю управою різні будівлі", - згадує його співпрацівник.

На зламіі 1880-1890-х pp. Левинський будує вілли на Кастелівці, пізніше, в середині 1890-х - на початку 1900 років, зводить кілька великих споруд: міський театр, залізничний вокзал, готель "Жорж", єврейську лікарню, в наступні роки споруджує дуже зручні багатоквартирні будинки, Львівську торгово-промислову палату, кам'яницю товариства "Дністер", бурсу Українського педагогічного товариства й багато інших об'єктів архітектури у Львові та поза межами міста.

Прославившись на ниві будівельного підприємництва Іван Левинський зміцнює свою репутацію і як архітектор-практик. Оцінюючи його здобутки в архітектурі, треба чітко розділяти будівлі, які він проектував, і ті об'єкти, які І. Левинський виконував лише як будівельний підрядник.

Як архітектор Іван Левинський має великі заслуги перш за все в розробці питань планування і парцеляції будівельних ґрунтів, як автор майстерно розроблених планів великих фаґментів забудови Львова. У зв'язку з цим насамперед треба згадати ділянки індивідуальної житлової забудови, якими опікувався Левинський, зокрема в ранній період своєї творчості. Віллу з прилеглим садом він вважав ідеальним житлом цивілізованої людини і свого часу мав намір розпланувати цілу Кастелівку, виходячи з засад, близьких до концепції міста-саду. Пам'ятка з того періоду - квартал на початку вулиць Котляревського і ген. Чупринки (Котляревського, буд. №№ 2 і 4; Нечуя-Левицького, 20; Кольберґа, 4 і 6; будівництво велося протягом 1889, 1890 і 1891 pp.). "Його мрією було забудувати той простір гарними віллами, дати можливість відітхнути людям в просторих сонячних кімнатах - серед зелені і квітів", - писав сучасник. Орієнтація на цю модель знайшла відображення і в пізніших роботах бюро І. Левинського, наприклад, у проекті вілли на вул. Вишенського, 12(1911-1912).

Під кінець XIX ст. ціни на землю у Львові зросли настільки, що навіть в у середній смузі міста спорудження однородинного будинку стало привілеєм лише поодиноких дуже заможних осіб. Тут прибуткова кам'яниця витісняє віллу. Однак і в архітектурі багатоквартирних будинків І. Левинському вдалося впровадити немало новацій. Він виступив як противник рутинного звичаю будувати кам'яниці суцільним "фронтом" і пропагував, як альтернативу, "групову систему" забудови, намагаючись прищепити на львівському ґрунті традиції кооперативного будівництва, розвинутого в Німеччині. Зразком умілого компонування багатоквартирних будинків групами, з відступом від лінії тротуару і забезпеченням відповідного місця під озеленення, можна вважати будинки на вул. Котляревського №№ 23 (1910- і 1911) і № 25 (1908-1909). Майстерність І. Левинського в плануванні груп будинків виявлялась і в тих випадках, коли не було можливості робити відступи між будівлями, наприклад, у кварталі на розі вул. Бандери (буд. №№ 2, 4, 6, будівництво 1908-1909 pp.). He меншу вправність ми бачимо й у внутрішніх планах - у винахідливому і вигідному взаємному розташуванні приміщень, сходової клітки, подвір'я. Показним прикладом є будинок товариства "Дністер" на вул. Руській, 20 (1905-1906), де передбачено можливість зміни функцій приміщень і розширення бюро кредитно-страхової фірми за рахунок житлових кімнат, яким відведено частину площі. Взагалі, І. Левинський - великий майстер адаптації будівлі до нових потреб коштом якнайменших переробок.

Інше його нововведення - відкриті подвір'я-курдонери. Видатною пам'яткою архітектури Львова почату XX ст. став спланований ним курдонер на вул. Богомольця (давній Асника, буд. №№ 3, 4, 5, 6, 7, 8,9, 11 датуються переважно 1905-1906 pp.). "Цілком нова вулиця, А. Асника, набрала більш різноманітного характеру завдяки невеликому, але дуже гармонійному скверові (по-львівськи - "рондо"), який дозволяв розвинути вулицю в глибину від головної лінії...", - писав з цього приводу архітектурний критик початку XX ст. Аналогічне рішення бачимо на вул. Донцова, №№ 8, 8А, 10, 10А (1906-1907).

Нарешті, можна навести блискучі приклади планування внутрішнього простору кварталу, який перетворився на пішохідну зону з об'єктами торгівлі, сервісу і відпочинку - пасаж. Нині, з перспективи майже ста років, можна сказати, що на зламі XIX--XX ст. в історії архітектури Львова була коротка, але дуже яскрава сторінка-доба пасажу, і її найвищим досягненням став так званий "пасаж Міколяша" (1899-1901) (на жаль, під час Другої світової війни цю будівлю зруйновано), спроектований в бюро І. Левинського.

З плануванням, майстерним вирішенням горизонтальної проекції будівлі у І. Левинського пов'язується ще одна риса: відповідність її до оточенняня. На окрему увагу заслуговує будинок бурси УПТ (вул. ген. Чупринки, 103, 1906-1908), силует якої чудово вписався в рельєф території і виразно читається на віддалі. Інший приклад гармонійної відповідності ландшафту - клініка на вул. Личаківській, 107 (1908-1910). Настільки ж органічною і тактовною є ув'язка будівель Левинського з архітектурним оточенням, з історично сформованою забудовою. Про високий рівень професійної культури свідчить будинок Музичного товариства ім. Лисенка на вул. Шашкевича, 5 (1913-1916), майстерно вписаний у забудову попередніх років.

Будинок Товариства Дністер
Будинок Товариства "Дністер"

З іншого боку, треба пам'ятати, що авторство проектів, які вийшли з бюро І. Левинського, найчастіше є колективним. За понад три десятиліття існування цього бюро тут працювала ціла плеяда талановитих архітекторів - співавторів власника фірми. Зокрема, в часи, коли Кастелівка забудовувалась неоромантичними "тірольськими" віллами, Іван Левинський підтримував тісні контакти з проф. Ю. Захарєвичем. На початковому етапі його діяльності у Левинського працювали Тадеуш Мюнніх, Михайло Ковальчук та інші представники архітектури історизму. В період виставки будівельного промислу, організованої в 1892 p., І. Левинський підтримує тісну співпрацю з архітектором Яном Кудельським, який розробляє низку необарокових проектів. Наприкінці 1890 - на початку 1900 pp., коли опрацьовувалися плани пасажу Міколяша, а у львівську архітектуру впроваджувався новий стиль - сецесія, в бюро працюють двоє молодих спільників Левинського - Альфред Захарєвич (молодший) і Юзеф Сосновський. У 1900-і роки, в період широкого використання сецесійних форм, співавторами І. Левинського стають Тадеуш Обмінський, Олександр Лушпинський, Лев Левинський, які виступають як ініціатори методу стилізації народних мотивів, а також Владислав Дердацький і Вітольд Мінкевич. Напередодні Першої світової війни в бюро приходить Евгеніуш Червінський - представник архітектури неокласицизму. В проектах, виконаних фірмою Левинського з 1880 до 1910 р., можна відчути індивідуальні впливи названих архітекторів. Але при зовнішній стильовій різнорідності всі ці роботи відзначаються віртуозно розробленим планом і функціональною продуманістю. Тут відчувається рука і стиль керівника бюро, можна говорити про його школу.

Доречно зазначити, що серед співавторів І. Левинського було немало його учнів, які, будучи студентами політехніки, слухали його лекції і проходили у нього практику. Іван Левинський мав вроджений талант вихователя і наставника, а педагогічна робота - важлива сторона його діяльності, яку не можна обминути, складаючи життєпис. Після успішного завершення будівництва міського театру у Львові його запрошують на викладання до Політехнічної школи, а восени 1901 р. в пресі з'явились повідомлення про обрання І. Левинського надзвичайним професором. Розвиток архітектури кінця XIX - початку XX ст., поява нових типів споруд, яких не знала архітектурна практика попередніх часів, зумовлюють потребу створення в Політехнічній школі нової кафедри - утилітарного будівництва, керівником якої призначається новообраний професор Левинський. Він виступає зі своєю інаґураційною лекцією "Про утилітарне будівництво", в якій формулює не тільки професійне, але до певної міри і життєве кредо. Крім основного курсу утилітарного будівництва, який читається на будівельному відділі, він веде курс залізничного будівництва на відділі інженерії.

З 1908 р. Іван Левинський займає посаду звичайного професора. В міру того, як кафедра утилітарного будівництва стає однією з найкращих в політехніці, зростає авторитет її керівника. Закономірним виявом визнання ролі І. Левинського як педагога і організатора освіти стало обрання в 1912 і 1913 навчальних роках деканом відділу будівництва.

Проект будинку Музичного інституту ім. Лисенка
Проект будинку Музичного інституту ім. Лисенка

Методика навчання, яку застосовував І. Левинський, вирізнялася дохідливістю та ефективністю. В ній не було й сліду якоїсь рутини чи академічної сухості. Відповідно до учбової програми, проф. Левинський опікувався студентами останніх років навчання - четвертого і п'ятого, які нерідко проходили практику в його ж таки проектно-будвельній фірмі. За цих умов особистий вплив Левинського на формування молодої Генерації архітекторів Львова був дуже великим.

Теоретичні погляди проф. Левинського, викладені в текстах його лекцій, свідчать про автора як про представника поступової архітектури свого часу. Формулюючи головні критерії, яким має відповідати архітектурна споруда, І. Левинський підсумував їх афористичними тезами: "Фантазія і форма повинні йти в парі з розсудливістю і матеріалом;... матеріал - в парі з конструкцією;... функціональність - в парі з формою;... кошти роботи - в парі з функціональністю". Будуючи свою класифікацію архітектури, Левинський виділяє "утилітарні", "монументальні" і "пам'яткові" споруди. Згідно з цим поділом він розмежовує функції будівничого і архітектора, а також розрізняє характер архітектурних планів. Для оцінки рівня фаховості у виконанні горизонтальної проекції І. Левинський впроваджує критерії "господарності" і "вартосності", а план, який найбільшою мірою відповідає обом цим критеріям, називає "раціональним". У своїх наукових рефератах І. Левинський глибоко трактує також питання парцеляції будівельних ґрунтів, гігієни будівлі, інші теоретичні аспекти архітектури й будівництва.

Характеристика Івана Левинського не буде повною, якщо не згадати сферу громадської діяльності. Левинський виступав як ініціатор організації різних фахових, промислово-технічних товариств, в ролі спонсора студентських і робітничих організацій. Він підтримує Товариство братньої допомоги слухачів політехніки, даруючи йому парцелю під академічний дім, а під кінець життя - заповідає великої вартості ґрунт під власну садибу українському студентському товариству "Основа". На своїй фабриці І. Левинський засновує товариство "Поступ", яке утримує переважно власним коштом, в пізніші роки з запалом береться організувати товариство "Праця". Він бере участь в діяльності Українського технічного товариства, фігурує в списках УТТ 1913-1919 рр. Він - член першої кураторії Національного музею (від 1910 р.), член відділу Товариства охорони української старини у Львові (1914), член комітету будівлі українського академічного дому, технічний референт в комітеті будови українського театру тощо. "Особистим його приятелем був Ексц. Митрополит Шептицький", - свідчить сучасник. Входячи у близьке оточення А. Шептицького, Левинський бере активну участь у здійсненні його проектів, виконуючи роль радника з архітектурно-будівельних та економічних питань.

Досягнення І. Левинського свідчать про його неабиякі особисті здібності - перш за все, про виняткову працьовитьсть. За словами інженера А. Корнеллі, "він був взірцем робітника неутомимого в праці і витривалості. Талановитий і високоосвічений... Справедливий та совісний, вимагав від своїх співробітників передовсім совісної праці, яку умів завжди оцінити та нагородити". Інша риса - масштабність мислення і динамізм ("бажав бачити своє життя в широких проявах, хотів чути людський гамір, стук машин та свист фабричних сирен" - пише інший автор).

Свого часу Левинського порівнювали з Карнегі і Нобелем, неодноразово характеризуючи його як особу надзвичайно підприємливу, а водночас - дуже людяну і до певної міри навіть ідеалістичну. "Іван Левинський був поетом в життю, що змагав до якогось ідеалу, все намагався свою думку перетворити в діло", - згадує Ф. Федорців. Про характер Івана Левинського найкрасномовніше свідчить ім'я "Серденько", яким між собою охрестили його робітники фабрики на Кастелівці та слухачі політехніки. "Серденьком" його звали всі, бо він привик був так всіх називати. Це слово віддзеркалювало найкраще його вдачу, його сердечне відношення до всіх кого зустрічав на дорозі свого життя", - читаємо у спогадах.

Кілька слів про родину І. Левинського. В 1894 р. він одружується, беручи під Тарновом шлюб з панною Марією Броніковською. В подружжі Левинських народилося двоє дітей: син Степан і донька Марія. Степан Левинський (1897-1946) згодом став письменником, подорожував, довший час жив на Далекому Сході, помер у Франції. Донька Левинського Марія (по чоловікові Симова) була випускницею хімічного факультету Львівської політехніки. Про дальшу її долю нам поки що нічого не відомо.

Для Івана Левинського період, що минув від часу заснуваня його підприємства, ознаменувався блискучими успіхами. Трагічний 1914 рік підводить під ним риску. В Сараєво вчинено замах на ерцгерцога Франца Фердинанда - вибухає світова війна, якої з острахом очікували в попередні роки. В біографії І. Левинського починається останній етап, п'ять років випробувань, проблисків надії і наступних драматичних потрясінь.

З початком війни його становище ускладнюється, доводиться згортати старанно налагоджене підприємтсво. Ситуація погіршується з приходом до Львова російського війська: на фабриці І. Левинського проводять обшуки і реквізиції, власника викликають на допити у зв'язку з пошуками скарбу митрополита Шептицького. А влітку 1915р., напередодні відходу росіян, професора Левинського затримують і разом з групою інших відомих городян вивозять вглиб Російської імперії як заручника. Так Іван Левинський опинився в Курську, пізніше - В Києві.

На сході він провів майже три роки. Очевидно, контакт зі Східною Україною зробив на нього сильне враження. Тут він зустрів революцію, став свідком відродження української державності. За словами сучасника, у Києві І. Левинський познайомився з визначними українськими діячами, з якими "снував широкі плани". Під його керівництвом в районі вул. Нижньої Кудрявської (Ново-Павлівської) було збудовано дерев'яний греко-католиць-кий храм. Будівництво провадилося на громадських засадах силами галичан, які за час війни потрапили до Києва, сформувавши тут досить численну колонію. Іншим свідченням організаторських здібностей та енергії Левинського було заснування ним у Києві аґрономічно-технічного товариства "Праця", ідею якого він пізніше втілюватиме в більш широкому плані на львівському ґрунті.

До Львова І. Левинському вдається повернутися весною 1918 р. Сповнений надій і планів, він знову береться до викладацької роботи в Політехнічній школі, сподівається розширити фабрику будівельних матеріалів та підприємство загалом, розраховує скористатись з великих замовлень на роботи, пов'язані з повоєнною відбудовою. Водночас Іван Левинський активно займається організацією товариства "Праця", на взірець київського. В серпні 1918 р. він збирає ближчих співпрацівників для ознайомлення з концепцією "Праці" та її організаційними формами, формулює мету товариства: "Об'єднання всіх сил для збільшення добробуту нашого народу і піднесення його культури та ініціативного змислу". Вже на початковому етапі своєї діяльності товариство "Праця" знаходилося коло організації бурси для ремісничої молоді, фахових курсів, бюро працевлаштування та інших важливих справ.

Тим часом на фронтах Першої світової війни поразка австро-німецького блоку ставала дедалі очевиднішою. Вимальовувалася перспектива неминучого розпаду держави Габсбурґів, ожили національні сподівання підвладних їй народів, а в Східній Галичині - надія на створення української республіки. Надходили листопадові події 1918 року. І. Левинського вони застали свіжим, сповненим сил до дальшої праці. Однак несприятливий для українців перебіг українсько-польської війни і поразка в боях за Львів перекреслюють його плани, руйнують здоров'я.

Серед українських громадян Іван Левинський мав репутацію одного з найбільш терпимих у справі міжнаціональних, зокрема українсько-польських, відносин. Протягом усього життя він підтримував рівні стосунки зі своїми польськими колеґами в політехніці, в архітекторському середовищі Львова, в підприємницьких колах. Однак висловлювання і дії шовіністичних елементів, спрямовані проти нього, що бувало ще перед війною, стали відчутнішими від часу бурхливих подій навколо справи українського університету та процесу Січинського. А в 1919 році ситуація для Івана Левинського стала драматичною. Його підприємство стає об'єктом бойкоту, сам власник постійно зазнає прикрих дошкулянь (як звичайно буває, в цій кампанії особливу активність проявляв той, хто раніше заздрив талантові та успіхам Левинського, під прикриттям політичних гасел зводячи фахові порахунки).

Мабуть, найтяжче випробування, яке чекало на нього після листопада 1918 р., - вимушений відхід з викладацької роботи в Політехнічній школі. Професор І. Левинський відмовився складати присягу на вірність польській державі і, незважаючи на спробу групи колеґ узяти його під захист, в травні 1919 р. отримав повідомлення про звільнення. Для ветерана Політехнічної школи, літньої людини, здоров'я якої підірвали випробування воєнного часу, це був тяжкий удар. Очевидно, він прискорив фатальну розв'язку: 4 липня 1919 р. Іван Левинський помирає.

Його поховано на Личаківському кладовищі, на 75-му полі. Скромний надгробок має форму п'єдесталу, на який покладено зламану колону. На пам'ятнику - напис: "Іван Левинський, промисловець". Нижче на кам'яному блоці вирізьблено рядки, які в метафоричній формі підсумовують характеристику особи І. Левинського та його діяльності: "Різьбив душі людей силою характеру, молотом енергії і кров'ю серця".

* Стаття публікувалася в газеті "Галицька брама", Ч. 3,4,6, 7,9 за 1994-1995 pp.




 © 2009-2017 Карта Львова - всі вулиці Львова. Електронний путівник вулицями міста Львова.