Карта Львова  

Головна сторінка

Житло у Львові
Квартири подобово
Хостели Львова
Готелі Львова


Транспорт Львова
Автобуси і маршрутки
Нічні маршрути
Трамваї
Тролейбуси

Інші карти
Стара версія карти
Центр Львова
Інші карти Львова

Інформація
Туристичний довідник
Телефонний довідник
Статті про Львів
Блог про Львів
Корисні посилання
Реклама на сайті
Контакти

Статті про Львів

Антирежимний рух (1956-1991)

Юрій Зайцев

[1] 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Смерть Сталіна не означала одночасної загибелі сталінізму ні в теорії, ні в практиці, а тим більше - зруйнування тоталітарної системи. Але політична і соціальна мімікрія стали потребою дня. На середину 50-х років повна ізоляція від зовнішнього світу почала шкодити СРСР. Цивілізовані держави не сприймали суспільства тотального терору, національного і духовного гноблення. До рішучих змін спонукали й економічні мотиви, зокрема вступ західних держав в епоху науково-технічної революції, що загрожувало Радянському Союзові перспективою залишитись на манівцях технологічного прогресу, ослабленням міжнародних позицій, а то й поразкою у змаганні більшовицького соціалізму з "ненависним" капіталізмом. Не було змоги далі ігнорувати проголошену 10 грудня 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН Загальну декларацію прав людини, при голосуванні якої представники СРСР та УРСР утрималися і підписали її щойно 1956 року. Зробили це, вочевидь, лише для зовнішнього шарму, бо за залізною завісою не лише не публікували і не дотримувалися її, а й жорстоко переслідували тих, хто цю декларацію читав і поширював. Прагнення правителів СРСР набути в очах світової громадськості іміджу цивілізованого суспільства змушувало хоч би формально позбутись дискредитованої спадщини сталінщини. До цього спонукував й інстинкт самозбереження.

Головною подією у процесі десталінізації суспільства стала нічна доповідь першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова на закритому засіданні XX з'їзду КПРС у лютому 1956 р. На Сталіна звалили усі гріхи і злочини антигуманної системи з тим, щоб продовжити її існування у перелицьованому вигляді. Однак об'єктивно цей політичний поворот сприяв частковій лібералізації суспільного життя, яка згодом отримала назву "хрущовської відлиги".

Водночас середина 50-х років є етапним рубежем у тривалій національно-визвольній боротьбі українського народу. Безперспективність збройної боротьби з тоталітарним московським режимом стала очевидною. Численні концтабори неосяжного СРСР, більш як наполовину заповнені українськими політв'язнями, стали ареною десятків страйків та повстань, брутально, з сотнями жертв розстріляних автоматниками, як це було у Воркуті 1953 p., чи розчавлених танками як, у Кенгірі 1954 р. В одному з перших документів з радянських концтаборів, що був опублікований на Заході, - у відкритому листі до ООН від 30 вересня 1955 р. українські політв'язні писали: "Ми, українці, як прихильники всякому рухові, що стремить до свободи і правди, ставимося прихильно... до самовизначення всіх народів, як і до самовизначення Української Соборної Держави... Нас загнано в табори, засуджено строгими вироками на 10 - 25 р... лише за те, що ми, як і кожний волелюбний народ, домагаємось свого законного права на своїй землі"1.

Тримати сотні тисяч невинних людей у тюрмах і таборах вже не було змоги. Розпочався процес реабілітації жертв політичних репресій 30-50-х років. Чимало з них отримали "свободу", тобто їх перевели з "малої" зони у "велику". Так, лише протягом року після XX з'їзду КПРС, тобто до весни 1957 p., було звільнено 65 тисяч засуджених за участь у націоналістичному підпіллі, в УПА та членів їх родин2. Відпущені на волю отримали змогу продовжити боротьбу за власну свободу і незалежність України.

[1] 2 3 4 5 6 7 8 9 10


Курьерская доставка по Киеву и области демар киев сеть магазинов детских товаров.


 © 2009-2017 Карта Львова - всі вулиці Львова. Електронний путівник вулицями міста Львова.