Карта Львова  

Головна сторінка

Житло у Львові
Квартири подобово
Хостели Львова
Готелі Львова


Транспорт Львова
Автобуси і маршрутки
Нічні маршрути
Трамваї
Тролейбуси

Інші карти
Стара версія карти
Центр Львова
Інші карти Львова

Інформація
Туристичний довідник
Телефонний довідник
Статті про Львів
Блог про Львів
Корисні посилання
Реклама на сайті
Контакти

Статті про Львів

Українська «Весна народів» у Львові

Феодосій Стеблій

У 1848-1849 рр. в більшості європейських країн відбулися революційні потрясіння, які стали складовою частиною останньої великої революції класичного типу загальноєвропей ського масштабу, котра завершила розпочатий у попередні століття процес переходу від середньовіччя до модерної доби в Європі. Завдяки революції майже повсюдно було по-кінчено з панщиною та різними формами середньовічної залежності селян, що зумовило вперше в історії широку участь народних мас в політичному житті і тим самим демократизацію політичного процесу. В європейських країнах розпочалось становлення громадянських суспільств.

Невід'ємною складовою частиною революції стали визвольні рухи багатьох національно поневолених народів Східної і Центральної Європи, боротьба цих народів за здійснення своїх емансипаційних прагнень, за досягнення національної свободи. Звідси пішла назва революції як "Весни народів". В ході революції у цьому реґіоні в деяких випадках знайшла свій вияв тенденція до становлення національних конституційних держав, побудованих на ліберальних засадах. Це було характерне для німців та італійців, які крім того, змагали до національного об'єднання своїх земель. За відродження власної національної державності боролися угорці та поляки, частково чехи. Інші народи, серед них слов'янські (словаки, серби, хорвати, словенці), а також румуни домагалися щонайменше національної автономії як першого кроку до національно-державницького самоствердження. Серед тих народів були українці підвладних Австрії західноукраїнських земель.

Головним вогнищем українського національного руху 1848-1849 pp. в Австрійській монархії стала Східна Галичина з переважаючим українським населенням (понад 70%), а його центром - Львів як найбільший і найвпливовіший осередок української еліти. Під час революції розпочалось реформування суспільного життя на демократичних засадах. Падіння абсолютизму і проголошення Австрії конституційною монархією конституційною грамотою від 25 квітня 1848 p., декларування демократичних свобод (свободи особи, совісті і віровизнання, друку, зборів, організацій і т. ін.), Гарантування усім народам монархії непорушності їх національності і мови, обговорення в загальноімперсь- кому парламенті (рейхстазі) проекту перетворення Австрійської монархії у федерацію вільних і рівноправних націй породили серед галицьких українців великі надії і стимулювали значне пожвавлення українського національного руху та набуття цим рухом політичного характеру.

Започаткувала рух група представників греко-католицького духовенства і міщанства Львова врученням губернаторові Францові Стадіону петиції на ім'я імператора Фердинанда від 19 квітня 1848 р., в якій від імені українського населення висловлювались побажання: запровадження в школах і громадсько-політичному житті Східної Галичини української мови, забезпечення українцям доступу на всі посади та зрівняння в правах духівництва всіх віровизнань1.

Кафедральний собор свю Юра у Львові
Кафедральний собор св. Юра у Львові

Слідом за тим, 2 травня 1848 р., у Львові була заснована перша українська легальна політична організація - Головна Руська (українська) Рада, яка взяла на себе роль представника інтересів українського населення Галичини перед центральним урядом і виконувала п протягом 1848-1851 рр Серед 66 її засновників було 20 дрібних чиновників, 9 представників світської інтелігенції, 18 духовних осіб, 13 студентів, 5 міщан, 1 підприємець. Згодом рада складалася з 30 постійних членів. її очолив єпископ Григорій Яхимович, його заступниками стали крилошанин Михайло Куземський та юрист Іван Борисикевич, а секретарями ради - проповідник при церкві св. Юра Михайло Малиновський та службовець Кредитного товариства Теодор Леонтович. Згодом, однак, 1849 року у зв'язку з переїздом єпископа Г. Яхимовича до Перемишля фактичним керівником Головної Руської Ради став М. Куземський.

Засідання Головної Руської Ради. Травень 1848 р.
Засідання Головної Руської Ради. Травень 1848 р.

Акт заснування Головної Руської Ради відбувся при демонстративному вшануванні пам'яті Маркіяна Шашкевича, що мало засвідчити солідарність п творців з визвольними змаганнями колишньої "Руської Трійці".

Друкованим органом Головної Руської Ради стала "Зоря Галицька" - перша у Львові газета українською мовою, що почала виходити з 15 травня 1848 р. У відозві до українського народу, опублікованій у першому номері газети, Рада заявила: "Ми, русини галицькі, належимо до великого руського (тобто, українського) народу, котрий одним говорить язиком і 15 мільйонів виносить, з котрого півтретя мільйона землю Галицьку замешкує" То була перша в Галичині офіційна заява про те, що наддніпрянські і галицькі українці - одна нація. Відозва закликала українське населення до використання завойованих революцією демократичних свобод, утворення рад на місцях, мирних взаємин з польським населенням і наголошувала на відданості конституційній монархії2.

Рада зобов'язувалася дбати про покращення життя народу конституційним шляхом, захист його національних прав, розвиток національної культури, зрівняння греко-католицького обряду, Церкви і духовенства з римо-католицьким обрядом, Костьолом і духовенством.

Конкретизована в процесі виконання програма Головної Руської Ради включала такі основні вимоги: скасування середньовічних повинностей селян за викуп, ліквідація середньовічних пережитків (права полювання, примусового найму і т. ін.), Гарантування селянської земельної власності і захист селян від утисків дідичів, піднесення сільського господарства; свобода промислової діяльності і торгівлі, утворення промислових спілок, кредитних установ; скасування різниці станів і встановлення рівноправності всіх громадян перед судом і законом; захист власності і честі, підвищення рівня народної освіти, поліпшення охорони здоров'я і т. ін.; забезпечення вільного національного розвитку українців Східної Галичини. Ця програма мовби розвивала пакет засад, окреслених Я. Головацьким у статті "Становище русинів у Галичині" (1846)3.

З ініціативи Головної Руської Ради з врахуванням історичної традиції за національну символіку галицьких українців було прийнято синьо-жовтий прапор та герб галицько-волинських князів із зображенням золотого лева на блакитному тлі.

У своїй діяльності Головна Руська Рада спиралася на свої відділення - близько 50 місцевих руських рад у містах, містечках і деяких селах Східної Галичини, які стали справжніми осередками українського громадсько-політичного і культурного життя4.

Головна вимога Головної Руської Ради, яку вона висунула в петиціях до імператора, парламенту і уряду, підкріплюючи її посиланнями на давні традиції власної державної самостійності і могутності (Галицького князівства і королівства), зводилась до поділу Галичини за етнічним принципом на дві самостійні адміністративно-політичні одиниці: західну (польську) і східну (українську) з центром у Львові - "столиці Руського краю" - і надання східній частині статусу коронного краю, тобто національно-територіальної політичної автономії з власною конституцією, сеймом, політичною адміністрацією, та її об'єднання з українським Закарпаттям як Гарантії вільного національного розвитку українців Австрійської монархії5. Національно-територіальна автономія, широка політична самоуправа, отже, могла стати своєрідним замінником втраченої в минулому власної державності на зразок тієї, яку одержали поляки в Галичині у 60-х pp. XIX ст.6. Тому то вимога поділу Галичини одержала широку підтримку серед українського населення - на її підтримку Головна Руська Рада та її філіали на місцях до кінця січня 1949 р. зібрали понад 200 тис. підписів. Реалізація автономії бачилась галицьким політикам на шляху федералізації Австрійської монархії7.

Головна Руська Рада виступила з ініціативою щодо включення українських представників до складу міської управи Львова (грудень 1848 р.)8.

Змагання до політичної самоуправи зумовили потребу в організації збройної сили. Головна Руська Рада та її філіали стали ініціаторами руху за створення українських військових та воєнізованих формувань (національної ґвардії в містах, селянської самооборони на Прикарпатті, батальйону так званих гірських стрільців), які розглядались як зародок збройної репрезентації українців Австрійської монархії, здатної стати на захист їх національних прав9. Формування української національної ґвардії в місті домагалися представники українських мешканців Львова в заяві на ім'я головного військового командування в Галичині від 6 серпня 1848 р. Головна Руська Рада з відповідною заявою зверталась 7 серпня 1848 р. до Крайової президії, а, одержавши відмову, - до віденського уряду й імператора. При цьому пропонувалося запровадити в ґвардії вишкіл українською мовою, а у відзнаках поєднати державну і національну символіку (австрійського орла і українського лева, синій, жовтий і чорний кольори)10.

Зростання політичної активності йшло в парі з пожвавленням культурно-освітнього руху. Виникла гостра потреба в книжках, бо ж перед революцією їх майже не видавали. Життя диктувало необхідність об'єднати наукові, літературні і освітні сили та визначити поле їх діяльності, Це повинен був зробити перший з'їзд діячів науки і культури ("Собор руських учених"). Ініціатором з'їзду був письменник Микола Устиянович, який весною 1848 р. двічі звертався з цього приводу до керівництва Головної Руської Ради. Його ініціативу підтримав заступник голови Головної Руської Ради І. Борисикевич, отож ідею проведення з'їзду вдалося здійснити.

На з'їзд, який відбувся у Львові 19-25 жовтня 1848 р., з усіх кінців краю з'їхалися 118 учасників, серед них чимало письменників, вчених, вчителів, журналістів, дрібних службовців, юристів, студентів, а також духівництва11. Були це здебільшого друзі, однодумці й послідовники "Руської Трійці", які й задали тон з'їздові. На пленарних засіданнях, що відбувались у приміщенні духовної семінарії, виступали Іван Борисикевич, письменники Микола Устиянович, Рудольф Мох, Иосиф Левицький, Иосиф Лозинський, Іван Гушалевич та ін. їх промови, за словами очевидця Василя Ільницького, "дихали свободою і патріотизмом"12. Душею з'їзду був поет, "соловей карпатський" Микола

Устиянович. У своїй промові він закликав учасників до самовідданої праці на добро гнобленого віками українського народу, пропонував набиратися сили у "громкого Шевченка", високо оцінив заслуги перед українською культурою М. Шашкевича та його друзів, підкреслив роль революційного Відня, який виборов демократичні свободи для народів Австрійської монархії. Інший поет, А. Могильницький, який не зміг прибути на з'їзд, надіслав його учасникам вітального листа, в якому зобов'язувався віддати всі свої сили освіті народу. Гучними оплесками зустрів з'їзд виступ польського поета-демократа Генрика Ябленського, який віщував велике майбутнє українському народові в колі слов'янських народів.

Зоря Галицька - перша українська газета в Галичині
"Зоря Галицька" - перша українська газета в Галичині 1848



Іван Борискевич
Іван Борискевич

Протягом кількох днів учасники з'їзду працювали в 9 секціях. Важливе значення мали внесені секціями пропозиції про заснування господарського та історичного товариств, охорону пам'яток історії та культури, видання популярного підручника історії України. Секція шкіл накреслила широку програму українського шкільництва. Більшість членів секції мови та літератури висловилися за літературну мову, близьку до народної, "гражданський" шрифт і фонетичний правопис, залишивши, однак, прихильникам церковнослов'янської мови, які були в меншості, свободу використання в наукових працях церковнослов'янської мови, етимологічного правопису. Згодом це неґативно позначилося на книговидавничій справі. З великим інтересом зустріли учасники з'їзду доповідь видатного вченого, колишнього члена "Руської Трійці" Якова Головацького, який подав широкі відомості про етнічну і мовну єдність всього українського народу. На засіданні 25 жовтня засновано Товариство народної освіти як керівний орган "Руської Матиці" - культурно-освітньої організації, завданням якої було видання для народу дешевих книжок. Закінчився з'їзд під вигуки "Хай живе українська демократія!"13

Перший з'їзд діячів культури був важливою подією в культурному житті Львова, всієї Східної Галичини. Він сприяв згуртуванню сил нечисленної ще тоді української інтелігенції, ростові її демократизму і патріотизму.

Микола Устиянович
Микола Устиянович

В умовах революції великого розмаху набула боротьба за народну освіту. Вимога запровадити в народних школах, гімназіях та інших навчальних закладах Східної Галичини викладання українською мовою містилась у петиції від 19 квітня 1848 р. Згодом широка громадськість через Головну Руську Раду та місцеві ради почала домагатися організації українських шкіл по всіх селах і містечках, розширення навчальних планів за рахунок включення до них основ сільського господарства, ботаніки, ремесла, історії українського народу та сусідніх країн, відкриття доступу селянським дітям до гімназій, введення навчання рідною мовою в середніх і вищих школах, заснування закладів для підготовки вчителів, вилучення шкіл Східної Галичини з-під нагляду римо-католицького духовенства і т. ін. Відповідаючи на ці вимоги, уряд 9 травня 1848 р. погодився на запровадження викладання українською мовою в народних школах, 31 серпня 1848 р. оголосив про введення викладання української мови як факультативного, а 4 грудня 1848 і 8 січня 1849 р. - як обов'язкового предмету в гімназіях. У такий спосіб внаслідок наполегливих вимог народу українська мова щораз більше не тільки завойовувала народні школи, а й проникала в гімназії Східної Галичини. 13 вересня 1848 р. появився імператорський патент про відкриття кафедри української мови у Львівському університеті. Професором відкритої на початку 1849 р. кафедри став Я. Головацький14.

Поширеною була вимога запровадження української мови в діловодсто установ, військовий вишкіл та написання цією мовою назв населених пунктів, площ і вулиць Львова. На одному з засідань Головної Руської Ради обговорювалося питання про увічнення пам'яті видатних діячів українського народу, зокрема про спорудження пам'ятника Богданові Хмельницькому у Львові15.

Великою мірою активізувалося літературне життя міста. Загальне політичне і культурне збудження сприяло піднесенню літературної творчості послідовників "Руської Трійці" Миколи Устияновича й Антона Могильницького. В їх творах звучали патріотичні мотиви, любов до рідного краю, його історії, заклики до самовідданої праці для добра народу. Виданням першої поетичної збірки розпочав літературну діяльність львівський поет І. Гушалевич, в поезіях якого, написаних в дусі народних пісень, звучали любов до рідної землі, ідея єдності українського народу.

Відбулись певні зрушення у видавничій діяльності. Посилення інтересу до нової української літератури викликало спроби перевидання кращих її зразків у Галичині. У 1849 р. І. Борисикевич видав у Львові повість "Маруся" Г. Квітки-Основ'яненка, П. Головацький переклав українською мовою повість Миколи Гоголя "Тарас Бульба", яка вийшла друком у Львові в 1850 р.

Значну роль у пожвавленні літературного життя відігравали засновані у Львові під час революції перші українські газети "Зоря Галицька" (редактор Антін Павенцький), "Галичо-руський вісник" (редактор Микола Устиянович), "Новини" та "Пчола" (редактор Гван Гушалевич). У них друкувалися кращі твори відомих письменників М. Устияновича, А. Могильницького, І. Гушалевича, Р. Моха, Луки Данкевича та ін. В "Зорі Галицькій" уперше було надруковано патріотичний вірш М. Шашкевича "Болеслав Кривоустий під Галичем 1139", у "Пчолі" - уривки з 5-ї частини "Енеїди" та "Пісню на новий 1805 год... Алексію Борисовичу Куракіну" Івана Котляревського, в "Новинах" - деякі вірші Миколи Костомарова.

Деякі галицькі газети подавали інформацію про громадсько-культурне життя в Україні, зокрема про Кирило-Мефодіїівське товариство та його учасника Тараса Шевченка. Газета "Поступ" в одному зі своїх травневих номерів 1848 р. у статті Карла Падуха "Польська і українська національність на Україні..." повідомляла про викриття на Україні царською жандармерією таємного товариства, один з членів якого Т Шевченко, "чоловік з народу, родом з польської України, звільнений з кріпацтва", розпочав свою діяльність у Києві, звідки "розбіглися його пісні, повні гарячих відзивів у живописній народній мові до українців. Русь вільна, незалежна була кличем Шевченка".

Газета "Дневник руський" у жовтні 1848 р. в статті "Слово о Русі і її становищі політичеськім" писала, що Т. Шевченко "сегодня уважаний есть яко мученик справи руськой вольності... Патріотичеські письма Шевченка звісні суть в всей Малой Росії й Україні і много причиняються до взбудженія духа". І. Вагилевич на сторінках цієї газети називав Т. Шевченка знакомитим поетом, у віршах якого "повно ревного чуття", зазначивши при тому, що в рукопису залишається його поема "Кавказ", яка не має собі рівних в літературі. В тій самій газеті польський поет Генрик Яблонський надрукував вірша "Мученикам вольності з року 1847", в якому оспівував кирило-мефодіївців як борців і мучеників "за свободу, за вольність братій"16.

Звістки про участь Т. Шевченка в антиурядовій організації, його боротьбу засобами поетичного слова за свободу народу сприяли ростові популярності поета в очах східногалицької інтеліґенцїї.

В умовах викликаного революцією культурного збудження у Львові розгорнувся аматорський театральний рух. Перші кроки львівського українського театру були пов'язані з широким використанням драматургії Наддніпрянської України. 26 жовтня 1848 р. група аматорів у Львові поставила перероблену 1. Озаркевичем "Наталку Полтавку"

І. Котляревського під назвою "Дівка на відданню, або На милування нема силування". 21 листопада 1848 р. відбулася друга вистава п'єси, а 24 лютого 1849 р. було поставлено п'єсу "Москаль-чарівник" Г. Квітки-Основ'яненка. Українські вистави мали великий успіх, будили серед народу патріотичні почуття, любов до рідної культури17. Досягнення аматорського театру 1848-1849 pp. заклали основу для дальшого розвитку театрального руху, організації у Львові 1864 р. першого в Галичині професійного українського театру.

Визначними подіями стали також народний фестин у Львові 3 травня 1849 р. - в першу річницю скасування панщини - та заснування у 1849 р. з ініціативи Головної Руської Ради Народного дому у Львові, який став на якийсь час осередком культурного і наукового життя українського населення Східної Галичини.

Піднесення українського національного руху в Галичині на політичний рівень, створення ним власних національно-політичних і культурно-освітніх структур, висунення і поступова реалізація програми національного самоствердження українців на території їх компактного проживання - у східній частині Галичини - в рамках конституційної Австрійської монархії стало великою несподіванкою для польських громадських кіл, які й далі уявляли себе єдиними повноправними господарями краю, а від початку революції виношували плани відродження польської державності, спочатку хоч би у вигляді крайової автономії для всієї Галичини, включно з її українською частиною.

Дії української сторони були для поляків тим більш не зрозумілими, що вони далі дотримувалися застарілих стереотипів, вважаючи українців частиною польського народу, яка відрізнялась від поляків тільки релігійним обрядом, їхню мову - діалектом польської мови, а культуру і літературу - складовою частиною культури і літератури польської18.

Розрив цього уявного зв'язку був визнаний польською стороною за зраду польських національних інтересів. Широкі кола польської громадськості виступили проти українського руху, об'єднавшись в антиукраїнський демократично-ліберально-шляхетський блок19.

На цьому ґрунті польсько-українські взаємини чимраз більше ускладнювалися, набувши характеру політичного протистояння. Незабаром вони переросли рамки внутрішньокрайової проблеми і набули європейського звучання.

Намагання представників польських громадських кіл заперечувати існування українців в Галичині, а український національний рух 1848- 1849 pp. зобразити перед європейською громадськістю як інспірований австрійською владою (на противагу польському рухові) контрреволюційний виступ вузького кола представників вищого греко-католицького духовенства, позбавленого підтримки широких народних мас, спонукало українські кола звертатись до цієї громадськості з роз'ясненням реального стану справ.

Зїзд діячів української науки і культури у Львові. Жовтень 1848
З'їзд діячів української науки і культури у Львові. Жовтень 1848

Саме таким мотивом керувалася Головна Руська Рада, надсилаючи на Слов'янський з'їзд до Праги свою делегацію, сподіваючись продемонструвати там перед широким світом самостійність українського народу, знайти союзників серед інших слов'ян та з їх допомогою домогтися забезпечення своїх конституційних прав. В дискусіях у польсько-українській секції І. Борисикевич, обґрунтовуючи свою позицію, заявляв, що "так же, як поляки прагнуть закласти в Галичині фундамент для цілої Польщі, так і галицькі українці хочуть створити основу насамперед для українців, які живуть в Австрії, і вимагати визнання всієї української національності"20. Укладена під час з'їзду польсько-українська угода, що передбачала зрівняння в правах українців і поляків, означала моральну перемогу української делегації, фактичне визнання польською стороною справедливості її вимог. Реальними результатами з'їзду, на якому галицькі українці вперше зустрілися з представниками інших слов'янських народів на ниві політичної діяльності, стали також чесько-українське зближення, що тоді зародилося, та роз'яснення суті українського питання перед громадськістю слов'янських земель21.

Голова Головної Руської Ради Григорій Яхимович багато зробив для з'ясування позиції української сторони в конституційній комісії австрійського парламенту під час її роботи над проектом перебудови Габсбурзької монархії на засадах федералізму, де він захищав національний принцип побудови федерації і домагався поділу Галичини на дві самостійні провінції- українську і польську. Його підтримала частина чеських депутатів - членів конституційної комісії22.

Для роз'яснення суті українського питання серед німецького населення, європейської громадськості Головна Руська Рада розповсюджувала відповідні відозви: "До співгромадян - "Mitbiirger"!, "Ruthenen an Europa", "Deutsche Briider" та інші, - які зусиллями Григорія Шашкевича, радника міністерства освіти у Відні, друкувались у столиці й поширювалися серед депутатів рейхстагу, а також надсилались до Галичини.

У відозві "До співгромадян!" (весна 1848 р.) говорилося: "Ми живемо у відповідальну епоху. Кожна нація поступає вперед. Чи ж при цьому мала б залишитися у забутті лише крайньо упосліджена руська нація в Галичині? Ні! Щаслива година вибила вже і для галицьких русинів. Натхненні новим життям, вони також прагнуть руху вперед, підняття із занепаду, і чинити перешкоди цьому може тільки ворог поступу. Але їхні тенденції не обмежуються виключно тільки до їх власної національності. Вони визнають рівноправність інших національностей, хочуть зберегти спокій, порядок і силу законів та прагнуть сучасних реформ у дорозі права"23.

Дуже доброзичливий був тон відозви "Русини до своїх німецьких співгромадян". Вона стверджувала: "Руська нація не прагне порушувати прав інших. Тому не турбуйтесь, русини не заподіють Вам ніякої кривди. Нація пожертвує всім, щоб захистити і зміцнити свою національність. Але в той же час вона оголошує недоторканість кожної національності. Тому ви, німецькі брати, які живете поруч з нами, не маєте чого боятися за свою національність. Невибаглива руська нація вважає своїм покликанням плекати високу ідею народного життя, яку придушувала дотеперішня безжалісна політика правителів. Остання декларувала рівність людей, але не могла піднятися до рівності націй. Рівність релігій вона урешті-решт збагнула, але рівності національностей не змогла зрозуміти. Руська нація ось визнає себе прихильницею нової народної політики, яка поряд з рівністю громадян і релігій відстоює також рівність націй і національностей. Тому ви, німецькі співгромадяни, будьте спокійні за свою релігію, мову і національність. Русини не бажають вважатися великими за рахунок пригноблення громадян іншого племені. Вони не хочуть перетворювати одні національності на поживу для інших. Вони не хочуть піднімати свою мову до рівня винятково привілейованої у спільній державі. Навпаки, їхнім девізом є свобода, рівність і братерство всіх націй, усіх національностей, усіх мов. Тому, німецькі співгромадяни, подайте нам руку для здійснення цієї гуманної ідеї. Наша мета - право. Правом ми будемо керуватися у своїх заходах, правом для нас і для усіх наших співгромадян24.

В такому самому дусі були складені численні статті на цю тему, які з ініціативи Головної Руської Ради надсилалися до європейської преси.

Офіційні заяви української сторони про толерантне ставлення до національних меншин та здійснювана в їх дусі політика знайшли розуміння і сприятливий відгук серед певної частини німецьких поселенців Галичини, стимулюючи їх до підтримки українського руху (участь німецьких мешканців Львова у підписанні петиції з вимогою поділу Галичини, їхні висловлювання за створення української національної ґвардії у Львові, служба на офіцерських посадах в батальйоні так званих гірських стрільців і т. ін.). Представники єврейської громади Львова прихильно поставились до формування українського батальйону так званих гірських стрільців, взявши участь у забезпеченні його військовим одностроєм25. Завдяки публікаціям у пресі одержала змогу вислухати другу (українську) сторону і громадськість всієї Австрії та Європи і таким чином дістати більш об'єктивну інформацію про суть українського питання, а тому вона стала більше цікавитися українцями - про них більше почали писати австрійська і європейська періодична преса26.

Загроза втрати національної ідентичності в разі перемоги польської сторони і потреба мати реальну опору в прагненнях до національного самоствердження стимулювали лоялістичні позиції українського руху щодо Австрійської конституційної монархії, яка, своєю чергою, була зацікавлена в підтримці українців перед небезпекою втратити цей край і тому також ішла їм на певні поступки. Проте урядові кола, йдучи на вимушені поступки українцям з мовно-культурних питань, все ж не брали на себе зобов'язань з важливих питань політичних, зокрема щодо поділу Галичини чи формування української національної ґвардії. Формування української національної ґвардії у Львові, як і в інших містах та селах Східної Галичини, було заборонено. Не знайшов підтримки і проект поділу Галичини на дві провінції. Австрійський уряд ще в липні 1848 р. дав таємну вказівку Галицькому губернському управлінню робити все для того, щоб знешкодити агітацію за поділ краю на окремі провінції за етнічною ознакою - українську і польську27. Місцеві органи влади займали таку саму позицію. Якщо ця вимога про поділ була б задоволена, переконував намісник Галичини Аґенор Голуховський вищі інстанції у Відні, і "русини внаслідок свого національного розвитку при теперішніх ієрархічних відносинах зміцнилися б, в такому разі якщо не теперішнє, то, безумовно, майбутнє покоління звернулося б до споріднених народів, які живуть під скипетром російським, з метою створення єдиного міцного державного організму. Тоді руська частина Галичини при прогресі освіти і матеріальної культури стала б вогнищем підступів і заходів, що мають на меті як злом ієрархічної сили духівництва, так і згадане вище об'єднання народів. Коротше кажучи, могла б початись така ж боротьба за Русь, яка протягом багатьох років з перервами, але з залізною послідовністю ведеться за відродження вільної і незалежної Польщі"28. В остаточному підсумку згідно з так званою октройованою конституцією від 4 березня 1849 р. адміністративний статус Галичини було збережено незмінним.

І все ж, український національний рух періоду "весни народів" з центром у Львові - це важлива сторінка в історії Галичини. Іван Франко, оцінюючи його, слушно зазначав, що "розмах до правдивого, широкого і всестороннього національного життя в тім часі був дуже добрий, що пізнішим поколінням майже на кожнім кроці приходиться нав'язувати до того, що вже було розпочато або бодай задумано в 1848 році"29.

З поразкою революції і відновленням абсолютизму багато завоювань, здобутих українцями в революційну добу, було втрачено. Але започатковані нею перетворення були продовжені реформами 60-х pp., завдяки яким Австрія перетворилась у конституційну монархію, в умовах якої західні українці одержали змогу продовжити змагання за реалізацію своїх програмних вимог періоду "весни народів", у тому й щодо об'єднання українських земель Австрії в одну адміністративну структуру, тобто їх автономію; а крім галичан і закарпатоукраїнців, з 60-х pp. включились у цей процес також і буковинці. На ґрунті тих автономістичних засад з 90-х pp. XIX ст. прийнялась ідея відродження української державності, спроба реалізації якої відбулася в 1918-1919 pp. у формі ЗУНР та її злуки з УНР.

Література

1 "Руська Трійця" в історії суспільно політичного руху і культури України. - Київ, 1987. -С 179.
2 Там само. -С. 179.
3 Стеблій Ф. Український національний руху Карпатському регіоні як компонент європейської "весни народів" // Проблеми регіональної політики: Збірник наукових праць. -Львів, 1995. - С 201-202.
4 Там само.- С. 201-205.
5 Кревецький І. Справа поділу Галичини в pp. 1846-1850 // Записки Наукового товариства ім. Шевченка (ЗНТШ). - Т. 94. - С 66, 68-71, 73-75; Т. 95. - С. 60; Т. 97. -С. 107-114.
6 Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. -Т. 1. - Київ, 1994. - С. 33.
7 Hosticka V. Spoluprace Cechu a halicskych Ukrajincu v letech 1848-1849. - Praha, 1965. - S. 69.
8 Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАЛ). - Ф. 180.
- Оп. 1. -Спр. 3. - Арк. 75.
9 Кревецький І. Проби організування руських національних гвардій у Галичині 1848-1849 // ЗНТШ. - Т 113. - С 77-176; Його ж. Батальйон руських гірських стрільців 1849-1850 // ЗНТШ. -Т 107. - С 53-73; Його ж. Оборонна організація руських селян на галицько-угорськім пограничу в 1848-1849 pp. // ЗНТШ. -Т. 63.
- С 1-26; Т. 64. - С. 27-58.
10 ЦДІАЛ. - Ф. 180. - On. 2. - Спр. 6. -Арк. 1-2,4-5, 6, 9-10.
11 Возняк М. До історії української наукової і просвітньої організації в Галичині 1848р. -ЗНТШ.-Т. ПО. -С 163-182.
12 Созанський І. З літературної спадщини Василя Ільницького // ЗНТШ. -Т. 66. - СІ-59.
13 Головацький Я. Исторический очерк основания Галицко-руской Матицы. - Львів, 1850.
14 "Руська Трійця" в істоії суспільно-політичного руху і культури України - С 182-183.
15 ЦДІАЛ. - Ф. 180. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 12, 24, 36-37, 41-48, 70-71; Спр. 2.- Арк. 30.
16 "Руська Трійця" в істоії суспільно-політичного руху і культури України - С 183-186.
17 Історія Львова. -Львів, 1984. -С 103.
18 Kozik J. Migdzy reakcją a rewolucją. Studia z dziejow ukrainskiego ruchu narodowego w Galicji w latach 1848-1849. - Warszawa; Krakow, 1975. - S. 184.
19 Ibidem. -S. 185.
20ZacekV. Slovansky sjezd v Praze 1848. Sbirkadokumentu.-Praha, 1958.-S. 208.
21 Брик І. Слов'янський зізд у Празі 1848 p. і українська справа // ЗНТШ. - Т. 129. -С 208, 215-216.
22 Кревецький І. Справа поділу Галичини в pp. 1846-1850 // ЗНТШ. - Т. 95. - С 60-61.
23 Стеблій Ф. З істоії взаємин українців і німецьких поселенців у Галичині в середині XIX ст. // Німецькі колонії в Галичині. - Львів, 1996. - С 131.
24 Там само.
25 Кревецький І. Батальйон руських гірських стрільців 1849-1850. - С 66-67.
26 Студинський К. Кореспонденція Якова Головацького в літах 1835-49. -Львів, 1909. -С 320.
27 ЦДІАЛ. - Ф. 146. - Оп. 7. - Спр. 2822. - Стор. 9-10.
28 Торжество історичної справедливості. -Львів, 1968. - С 234.
29 Франко І. Зібрання творів: У 50 т. -Т 47. - К., 1986. - С 122.





 © 2009-2017 Карта Львова - всі вулиці Львова. Електронний путівник вулицями міста Львова.