Карта Львова  

Головна сторінка

Житло у Львові
Квартири подобово
Хостели Львова
Готелі Львова


Транспорт Львова
Автобуси і маршрутки
Нічні маршрути
Трамваї
Тролейбуси

Інші карти
Стара версія карти
Центр Львова
Інші карти Львова

Інформація
Туристичний довідник
Телефонний довідник
Статті про Львів
Блог про Львів
Корисні посилання
Реклама на сайті
Контакти

Статті про Львів

Львів - центр українського національного відродження

Феодосій Стеблій

Перша половина XIX ст. увійшла в історію Львова - адміністративного, економічного і культурного центру підавстрійської Галичини як епоха українського національного відродження. В складних умовах поліцейсько-бюрократичного режиму, репрезентованого урядом князя К. Меттерніха, який, проводячи централізаторську внутрішню політику, здійснював курс на нівелювання національних особливостей й асиміляцію підвладних Австрії народів, а в Галичині доповнював його певним протегуванням польської шляхти, тут під впливом філософських і політичних ідей Заходу, за прикладом і у взаємодії з польським та іншими слов'янськими національно-визвольними рухами, а також завдяки щораз виразнішим ознакам національного відродження в Наддніпрянській Україні, наснаженого ідеями високопатріотичного політичного трактату "Історія Русів" - поступово зароджується і набуває розвитку український національних рух. Головними його осередками стали Львівська генеральна греко-католицька духовна семінарія (заснована 1783 р.) та Львівський університет (заснований 1784 p.), навколо яких гуртувалося чимало викоосвічених людей українського походження.

На початковому етапі першої стадії національного руху ("збирання історико-культурної спадщини" або "наукової") його репрезентували переважно визначні представники греко-католицького духовенства, діяльність яких нерідко, особливо в 10-20-хpp. XIXст., мала ознаки національного Просвітництва. Перші спроби національного самозахисту українців можна побачити в стараннях Львівського єпископа Льва Шептицького в 70-х pp. XVIII ст., який намагався переконати австрійські урядові кола в тому, що українці - це окремий народ і що вони повинні мати рівні права з поляками, підсилюючи свою аргументацію політичними мотивами - можливістю завоювати симпатії українців у складі Російської імперії на предмет об'єднання всіх українських земель під владою Австрії; в його заходах щодо заснування єпархіальної духовної семінарії у Львові1, а згодом в інтенсивній праці гуртка українських професорів, що сформувався навколо Львівської генеральної духовної семінарії і так званого Руського інституту (Studium Ruthenum), що існував при Львівському університеті в 1787-1809 pp. 3-поміж них виділявся Петро Лодій, професор філософії Львівського університету (1787-1802), який "для пользи учащегося юношества

галицийского" у 1790 р. опублікував у своєму перекладі з латинської тогочасною українською мовою працю німецького філософа-вольфіанця X. Баумайстера "Настанови нравоучительної філософії", а в передмові до книги та у низці панегіриків висловлював похвалу австрійським імператорам - представникам освіченого абсолютизму, окремим представникам вищого духівництва (А. Бачинському, М. Скородинському, А. Ангеловичеві) за їх сприяння розвиткові освіти, створення уже згаданого Руського інституту з викладанням у ньому тодішньою літературною українською мовою, пов'язуючи з цим надії на поширення серед українського населення знань, наукового розуміння явищ світу2.

Русалка Дністрова

У другому-третьому десятиліттях XIX ст. багатогранну патріотичну діяльність розгорнули у Львові визначні представники національного Просвітництва Іван Лаврівський, Модест Гриневецький, Михайло Гарасевич, Варлаам Компаневич.

Професор Львівського університету, ліцею й семінарії, а згодом Перемишльського богословського ліцею і дяко-вчительського інституту І. Лаврівський, прихильник освіти народу, на відміну від інших професорів-українців читав свої лекції українською мовою і з власної ініціативи викладав студентам "руську граматику", над написанням якої працював з 1815 р., склав шеститомний польсько-український словник, видав "Буквар" для па-рафіальних шкіл (1838), підготував у власній переробці з німецької підручник методики для вчителів народних шкіл (1837), працював над підготовкою популярної історії Русі, переклав польською мовою літопис Нестора, зібрав і передав для загального користування цінну бібліотеку.

Інший професор Львівського університету, М. Гриневецький, досліджував ареал поширення українсьвої мови, доводячи, що нею розмовляє населення не тільки на Подніпров'ї, айв Галичині і на Закарпатті, вивчав історію рідного краю, збирав першодру- ки та інші пам'ятки старовини. Цінну працю з історії українськиї Церкви підготував професор університету і видатний церковний діяч Михайло Гарасевич. Вона дала історичне обґрунтування відновлення Галицької митрополії у Львові (1808). Історик-краєзнавець В. Компаневич склав зведені літописи львівських монастирів, брав участь в перекладі "Хроніки міста Львова" Ю. Зиморовича (1835), виступав у пресі зі статтями про старовинні пам'ятки Галичини.

Чималий резонанс мала активна діяльність Галицького митрополита Михайла Левицького спільно з перемишльським каноніком Іваном Могильницьким в справі запровадження в народних школах Східної Галичини викладання українською мовою, яка увінчалась появою відповідного урядового декрету (1818). Одним з її наслідків стала підготовка І. Могильницьким "Граматики язика славяно-руського" (1823) та наукової праці "Відомість о руськім язиці", яка подавала стислий, але змістовний нарис історії України та її невід'ємної частини - Східної Галичини і, спростовуючи хибні в ті часи уявлення про український народ та його мову (народ як вітку російського або польського народів, а мову як діалект однієї з тих мов), аргументовано визначила його як один з реально існуючих східнослов'янських народів з власною мовою, поширеною на всіх (східних і західних) українських землях, і давньою державницькою традицією, що сягає часів Київської Русі3.

Маркіян Шашкевич
Маркіян Шашкевич

Великого значення набула наукова діяльність у Львові першого українського професійного історика Дениса Зубрицького. У своїх працях він на підставі дослідження архівних джерел вперше дав ґрунтовний виклад найважливіших питань середньовічної історії західноукраїнських земель. Найбільш відомі праці вченого: "Історичне дослідження про русько-слов'янські друкарні" (1836), "Нарис з історії руського народу в Галичині" (1837), "Критико-історична повість временних літ Червоної або Галицької Русі" (1845), "Літопис Львівського Ставропігійського братства, складений за стародавні- ми документами" (1849-1850). Особливу популярність здобула його "Хроніка міста Львова" (1844), на той час найґрунтовніша історична праця про старовинне українське місто, побудована на матеріалах упорядкованого ним-таки Львівського магістратського архіву. Багаті джерельним матеріалом наукові праці Д. Зубрицького сприяли поширенню історичних знань, відродженню історичної пам'яті галичан4.

Таким чином, початковий етап національного руху засвідчив значну активність представників тогочасної освіченої суспільної верстви щодо реалізації його наукових і культурно-мовних завдань: піднесення освіти народу, обстоювання засади шкільного навчання рідною мовою, створення граматики та словника української мови, зацікавлення історичним минулим.

Найважливішим здобутком того етапу національного руху стало наукове обґрунтування окремішності українського народу з його власною мовою та його етнічної, мовної і культурної єдності на всіх просторах української землі, ствердження давньої традиції його власної державності і політичної незалежності, перерваної лише чужоземними завоюван- нями, а отже - доведення "історичного права" українського народу на самостійне існування і культурний розвиток. Це й стало науково-теоретичною основою утвердження національної свідомості нового покоління учасників та ідеологів національного руху.

На другому етапі першої стадії 30-40-і pp. XIX ст.) роль Львова як центру національно -го руху зростає. Ширшає коло його учасників, серед яких поряд з представниками науки і вищого шкільництва, переважно духовного, а нерідко й шляхетського походження, з'являються представники творчої інтелігенції, студентської та учнівської молоді, нижчого духовенства, що засвідчує демократизацію соціального обличчя руху. Демократизується й ідеологія руху, в якій щораз більше місця почала займати орієнтація на народні маси.

Національний рух захоплює нові сфери духовного життя. Збирання, вивчення і публікація історико-культурної спадщини і дослідження мови доповнюються високопатріотичною літературною творчістю, видавничою діяльністю, публіцистикою, боротьбою за утвердження літературної мови на народомовній основі, впровадження її в шкільні підручники, до повсякденного вжитку інтелігенції, у церковні проповіді тощо. І це все відбувається під знаком чіткого усвідомлення єдності українського народу, розділеного навпіл державним кордоном, давніх традицій його власної державності та політичної незалежності, палкого прагнення до відновлення його суверенних прав. Репрезентанткою нових віянь в національному русі цих років стала "Руська Трійця" - громадсько-культурне угруповання демократичного напрямку, що сформувалося серед студентів Львівського університету - вихованців греко-католицької духовної семінарії в 30-х pp. XIX ст. Очолили його Маркіян Шашкевич (1811-1843), Іван Вагилевич (1811-1866) і Яків Головацький (1814- 1888).

Яків Головацький
Яків Головацький

Іван Вагилевич
Іван Вагилевич

Напрям діяльності "Руської Трійці" визначався новими і домінуючими тоді в духовному житті народів Східної Європи ідеями романтизму, які, за визначенням відомого літературознавця Дмитра Чижевського, націлювали подвижників національного відродження на посилення інтересу до історичного минулого народу та пошанування його недооцінених сторінок, поглиблення уваги до національно своєрідного, що змушувало звернути погляд на старовину, на народну мову і поезію та побут народу і на цій основі дбати про народність літератури. А все те разом в остаточному підсумку сприяло розвиткові українознавчих досліджень в усіх галузях, стало фактором формування національної свідомості та складовою частиною українського національного руху і становлення нової української літератури в краї та налагодження її зв'язків з світовою літературою5.

Згідно з основоположною засадою романтизму про визначальну роль духовного чинника в консолідації і забезпеченні життєдіяльності нації діячі "Руської Трійці" вважали працю на ниві культури головною передумовою не тільки культурного, а й політичного відродження рідного народу. Оволодіння усім багатством національно-культурної спадщини, яке допоможе молодшому поколінню усвідомити своє покликання, та дбайливе плекання паростків нової літератури - провіщав фундатор "Руської Трійці" М. Шашкевич - буде запорукою національного відродження - "стане піснь велика, довга, безконечна, що цілим світом загуде, що сильно роз-гримить славу передніх і нинішніх літ всього народу"; завдяки цьому українці стануть врівень з іншими слов'янськими народами і, як і вони, "побратаються з повним ясним сонцем"6 - іншими словами, здобудуть повну національну волю. Щоб наблизити той час він та його побратими присвятили усю свою багатогранну, багато в чому піонерську, діяльність - збирацьку, дослідницьку, видавничу й публіцистичну - в ділянці великого комплексу гуманітарних дисциплін: народознавства, фольклористики, мовознавства, пам'яткознавства, джерелознавства, археогафії, історіографії, літературознавства, журналістики, педагогіки; свою літературно-художню та перекладацьку творчість7, а також працю на ниві обміну духовними надбаннями з Наддніпрянською Україною та слов'янським світом.

Наслідком вперше організованої "Руською Трійцею" широкої цілеспрямованої етнографічно-фольклористчної діяльності стали народознавчі праці "Велика Хорватія або Галицько-Карпатська Русь" (1841) і "Мандрівка по Галицькій та Угорській Русі" (1841)Я. Словацького, статті "Гуцули, мешканці східного Карпатського підгір'я" (1838, 1844), "Бойки, русько-слов'янський народ у Галичині" (1841), "Лемки - мешканці західного Прикарпаття" (залишилась в рукопису) І. Вагилевича, цінні записи усної народної творчості, які увійшли до різних фольклористичних видань, у тому до чотиритомного збірника Я. Головацького "Народные песни Галицкой и Угорской Руси" (1878) - одного з найвизначніших явищ української фольклористики XIX ст.

Мовознавчі зацікавлення "Руської Трійці" знайшли свій вияв у праці М. Шашкевича, І. Вагилевича і Я. Головацького над створенням словника та граматики живої української мови. Фрагменти Шашкевичевих граматичних нотаток залишилися в рукопису. Друком вийшли "Граматики" І. Вагилевича (Львів, 1845) і Я. Головацького (Львів, 1849). їх доповнили наукові праці "Статті про південно-руську мову" І. Вагилевича (написані перед 1843 р.) та "Розправа о язиці южноруськім (малоруськім) і його наріччях" Я. Головацького (1849).

Новаторством були позначені їхні виступи за утвердження національної літератури на основі живої розмовної мови і створення цією мовою шкільних підручників ("Читанка" М. Шашкевича за участю Ю. Величковського, укладена 1836, видана у Львові в 1850 і 1853 pp.); реформа правопису (заміна етимологічного фонетичним), використання "гражданського" шрифту замість кириличного; впровадження рідної мови до повсякденного вжитку інтелігенції та в церковні проповіді у Львівських храмах; переклади на живу народну мову літературних творів з церковнослов'янської, чеської, польської, російської, грецької і німецької мов та сербських народних пісень (М. Шашкевич, Я. Головацький); нарешті, виступи проти спроб латинізації української писемності (брошура "Азбука і abecadlo" M. Шашкевича, Перемишль, 1836).

Письменники "Руськії Трійці" своєю творчістю поклали початок новій, національній літературі в Галичині і на західноукраїнських землях взагалі. За М. Шашкевичем, нова література як найбільш доступна і дійова частина культури мала обстоювати національну самобутність народу, пізнавати його і бути джерелом його пізнання, ширити серед нього освіту, впливати на морально-патріотичне виховання, тобто мала безпосередньо стосуватися до створення національної спільноти. Найістотнішою ознакою нової літератури галицькі романтики вважали народність, яку вони розуміли як національну особливість. Розвиток літератури на народній основі, на їх думку, забезпечував романтичний фольклоризм. Звідси й така увага їх до фольклору як предтечі літератури і взірця народності. В їхніх творах вперше в українській літературі зазвучали щира турбота про народ ("Передговор к народним руським пісням" І. Вагилевича), високі громадянські мотиви ("Слово до чтителей руського язика", "Відкинь той камінь" М. Шашкевича), уперше зроблено соціальні наголоси ("Олена, М. Шашкевича, "Становище русинів у Галичині" Я. Словацького). Невід'ємною рисою і критерієм визнання суспільної вартості явищ нової літератури вважалася неповторність творчої індивідуальності їх творців. Це було характерне, зокрема, для поезії М. Шашкевича. В його поетичному доробку - історичні вірші ("Згадка", "Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139", "О Наливайку", "Хмельницького обступлення Львова"), громадянська інтимна лірика ("Слово до чтителей руського язика", "Руська мати нас родила", "Відкинь той камінь", "Розпука", "Туга", "Туга за милою", "Лиха доля", "Безрідний", "Думка", "Син любимому отцю", "Підлисся" та ін.), балади ("Погоня"), перші в українській літературі сонети ("До ***", "Сумрак вечірній"). Перлиною ліричної поезії М. Шашкевича стала його "Веснівка".

В дусі засад романтизму "Руська Трійця" надавала великого значення дослідженню, популяризації, науковому і художньому відтворенню історичного минулого народу, вважаючи, що "в минулому пересторога і наука на будучність" (Я. Головацький).

Церква греко-католицької духовної семінарії у Львові
Церква греко-католицької духовної семінарії у Львові

Особливу увагу її діячі звертали на давні традиції політичного життя, насамперед часів Київської Русі і Галицького князівства та Козацької держави. У своїх наукових працях та літературних творах вони з гордістю писали про державну могутність і славу Київської Русі, високо цінували пам'ятки її культури ("Правду руську", "Повість минулих літ", "Слово о полку Ігоревім", "Поученіє дітям Володимира Мономаха"). Обстежуючи архівні зібрання, І. Вагилевич і Я. Головацький відкрили для науки цінні пам'ятки давньоукраїнсь кого законодавства - Кормчі книги XII-XIII і XV ст. зі статутами Володимира Великого та Ярослава Мудрого і чимало актових джерел: грамот, листів тощо. Визначним досягнен- ням української археографії стали переклад І. Вагилевичем польською мовою (1840) і видання спільно з А. Бельовським "Літопису Нестора" з додатками "Поученіє дітям Володимира Мономаха" та "Посланіє Володимира Мономаха князеві Олегові Святославовичу" (1864). Я. Головацький був автором першого в Галичині біографічного нарису про Нестора-літописця (1848). М. Шашкевич та І. Вагилевич уперше переклали українською мовою "Слово о полку Ігоревім", Я. Головацький першим з галичан опублікував наукове дослідження про поему (1853). Він-таки видав першу в Галичині "Хрестоматію церковно-слов'янську і давньоруську" (1854). Посилений інтерес викликало у членів "Руської Трійці" державне життя у період Галицького і Галицько-Волинського князівства XII-XIV ст. З великим пієтетом висловлювалися вони про внутрішню і зовнішню політику та військові звитяги князів Ярослава Осмомисла, Романа і Данила, поетизували героїчну боротьбу галичан проти іноземних завойовників ("Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139" М. Шашкевича, "Мадей" І. Вагилевича).

Предмет пильної уваги становили для членів "Руської Трійці" козацтво і Запорізька Січ як форма традиційного державного життя, символ свободи і національно-визвольної боротьби. Найважливішою добою історії України вони вважали часи визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, коли під час визвольного походу гетьмана на західноукраїн- ські землі "козацька воля розіллялася, як широкий Дунай, на всю Червенську Русь" і "засіяла зоря свободи на галицькому небосхилі", а Галичина і Волинь разом з іншими "козацькими провінціями" мали перспективу увійти до складу визволеної незалежної України (Я. Головацький). М. Шашкевич, для якого пам'ять про ці звитяжні походи була священна, своє шанобливе ставлення до гетьмана засвідчив кількаразовим звертанням до його образу у своїй літературній творчості (життєпис гетьмана для альманаху "Зоря", вірш "Хмельницького обступлення Львова", переклад з латинської байки Б. Хмельницького). Я. Головацький підготував до друку "Львівський літопис" - важливе джерело до історії козацької доби, в тому Хмельниччини, і мав намір опублікувати його з власною передмовою за допомогою Т. Шевченка та П. Лукашевича (фрагменти звідти опублікував А. Петрушевич 1871 p.).

Відтворювані в наукових працях та літературних творах "Руської Трійці" героїчні сторінки історії, їхні державницькі акценти звучали як переконливий аргумент на користь неперервності національного буття, можливості національного відродження й утверджен- ня суверенітету нації. Нагадуючи українцям про власну державну традицію, діячі "Руської Трійці", на думку деяких вчених, повинні були будити в них прагнення вибороти собі власну державу8.

Національно-патріотичні мотиви свій концентрований вираз знайшли в альманахах "Руської Трійці". Особливо цим виділявся підготований до друку рукопис "Зорі" (1834), яку відкривав портрет Б. Хмельницького; серед інших матеріалів туди увійшли життєпис гетьмана, вірш М. Шашкевича "Хмельницького обступлення Львова" та його неповний переклад з латинської відомої байки Б. Хмельницького, в моралізуючій частині якої результат мирних переговорів з послами польського короля Яна Казимира у 1655 р. поставлений у залежність від відмови польської шляхти від претензій на українські землі та готовості короля повернути під владу гетьмана "всю Русь до Володимира, і Львів, і Ярославль, і Перемишль"9.

Були тут вірші М. Шашкевича "Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139", "О Наливайку", оповідання на опришківську тему "Олена", поезії І. Вагилевича і Я. Словацького, цикли народних пісень та ін. Збірка, яка усім змістом засуджувала режим шляхетської сваволі та іноземного поневолення, звеличувала визвольну боротьбу народу і народних героїв, маніфестувала єдність галичан з усім українським народом, - була відхилена, однак, цензурою.

Такими самими мотивами, хоч і в трохи приглушеному звучанні (з цензурних міркувань), в поєднанні з мотивами міжслов'янської взаємності був наскрізь пронизаний альманах "Русалка Дністрова", що його видала "Руська Трійця", обминувши львівську цензуру, в угорському місті Буді (1837). До книжки увійшли українські народні пісні (у тому про Морозенка, Коновченка, Довбуша, про взяття козаками фортеці Варна в XVI ст., страту гайдамаків у с. П'ятигори 1768 p., весільні, веснянки, колядки) з передмовою

І. Вагилевича, твори М. Шашкевича (поезії "Згадка", "Погоня", "Розпука", "Веснівка", "Туга за милою", сонет "Сумрак вечірній", оповідання "Олена"), І. Вагилевича ("Мадей", "Жулин і Калина") і Я. Словацького ("Два віночки"), переклади сербських народних пісень та уривків з "Краледворського рукопису" В. Ранки, анотований покажчик давніх рукописів бібліотеки Онуфріївського василіянського монастиря у Львові, українська грамота 1424 р. - пам'ятка ділової мови початку XV ст., рецензія М. Шашкевича на фольклорний збірник Й. Лозинського "Руське весілля" як своєрідна форма захисту українського письменства від спроб його латинізації.

Азбука

Девізом книжки стали слова Яна Коллара "Не тоді, коли очі сумні, а коли руки діяльні, розцвітає надія". У "Передслів'ї" М. Шашкевич розцінив альманах як явище загальноукраїського національно-культурного відродження, вітав почин Наддніпрянської України щодо розвитку нової літератури, закликав галицьких діячів підтримувати, збагачувати і розвивати її, поки вона не набуде повноцінного розвитку.

Своїм змістом, нав'язуванням до традицій власної державності та політичної незалежності, звеличуванням визвольної боротьби, поетизацією народних героїв, подвигів козацтва, учасників гайдамацького руху книжка маніфестувала нескореність духу українського народу. Вона засвідчила усвідомлення неправомірності розчленування його території, живучість пам'яті про його колишню велич і могутність та принесені жертви в боротьбі за свободу, прагнення патріотичних сил до відновлення його суверенних прав та готовість працювати для його відродження, налагодивши співробітництво з іншими слов'янськими народами на основі міжслов'янської взаємності. Вона, таким чином, цілком відповідала тій місії, якої чекав М. Шашкевич від спогадів про минуле - допомогти

Воскресити в новій силі
Руську славу, руську власть!
10

Укладачі альманаху відмовилися від старомодної книжної мови, застарілої історико-етимологічної орфографічної системи та кириличного шрифту, замінивши їх живою народною мовою, новомодним фонетичним правописом і "гражданським" шрифтом. За словами Івана Франка, збірка була "свого часу явищем наскрізь революційним"11.

Вихід альманаху "Русалка Дрістрова" став визначною подією українського націоналнього відродження, започаткував нову літературу на західноукраїнських землях.

Його прихильно зустріли однодумці "Руської Трійці" (напр., Іван Головацький, Микола Верещинський, Микола Устиянович, Михайло Козанович), видатні національно-культурні діячі Наддніпрянської України (Осип Бодянський, Микола Костомаров, Платон Лукашевич, Михайло Максимович, Ізмаїл Срезневський, Тарас Шевченко), представники польської, чеські, словацької, сербської і хорватської громадськості12.

Однак його появу вороже зустріли офіційні кола, і на книжку було накладено цензурну заборону. Відразу після її виходу розійшлася лише невелика частина тиражу (близько 200 примірників). Решта ж (600 примірників) зберігалась у львівській цензурі до 1848 р. і була пущена в обіг на клопотання Я. Головацького у 1849 р. Видавці альманаху опинилися під наглядом поліції, зазнаючи переслідувань13.

Та, не зважаючи на цензурну заборону, "Русалка Дністрова" поруч з "Кобзарем" Тараса Шевченка стала духовним орієнтиром національно-патріотичних сил західноукраїнських земель на тривалу перспективу. А тим часом традиції заборонених цензурою "Зорі" і "Русалки Дністрової" продовжив упорядкований братами Яковом та Іваном Головацькими літературний альманах "Вінок русинам на обжинки" (Відень, 1845-1847, т. 1-2), який, вмістивши поетичні твори М. Шашкевича, Я. Головацького, І. Вагилевича, М. Устияновича, Я. Могильницького, статті Я. Головацького "Пам'ять Маркіяну

Р. Шашкевича" і "Велика Хорватія", низку етнографічних нарисів і фольклорних матеріалів та переклади сербських народних пісень, доніс до читачів, хоч і з запізненням, головні ідеї "Руської Трійці" і, таким чином, відіграв значну роль у національному житті Галичини.

Ідеї і діяльність "Руської Трійці" викликали великий громадський резонанс в Галичині і поза її межами. Вони надихали на самовіддану працю на ниві націоналнього відродження не одне покоління громадсько-культурних діячів, мали стимулюючий вплив на творчість багатьох українських письменників-романтиків (Антона Могильницького, Миколи Устияновича, Григорія Боднара, Івана Гушалевича, Луки Данкевича, Михайла Козановича, Антона Лужецького, Рудольфа Моха, Юрія Федьковича, Володимира Шашкевича, Ксенофонта Климковича, Федора Заревича, Євгена Згарського, Сидора Воробкевича, Осипа Шухевича та ін.).

У своїй творчості діячі "Руської Трійці" спиралися на підтримку національно-патріотичних сил Наддніпрянської України (Осипа Бодянського, Михайла Максимовича, Ізмаїла Срезневського).

Водночас вони започаткували традицію плідних міжнародних, передусім міжслов'янсь- ких, взаємин, наладнавши особисті контакти і творчу співпрацю з діячами національних рухів і культур: поляками Августом Бельовським, Юзефом Борковським, Вацлавом Залеським, Ігнацієм Маце-йовським, Жеготою Паулі, Луціаном Семенським, чехами і словаками Яном Колларом, Павлом Шафариком, Яном Коубком, Карлом Гавлічком-Боровським, Карлом Запом, Франтішком Яхімом, Кирилом Кампеліком, Иосефом Подліпським, сербами Георгієм Петровичем і Теодором Павловичем, хорватом Франем Курелацем, російським славістом Михайлом Погодіним. Завдяки цим взаєминам їхні праці і твори, які натрапляли на цензурні рогатки в Галичині, виходили друком в Буді, Празі, Варшаві, Ляйпціґу, Штуттґарті, Москві, Петербурзі.

Підсумком патріотичної діяльності "Руської Трійці" стало формальне визначення основних програмних засад українського національного руху в публіцистичній статті Якова Головацького (псевдонім: Гаврило Русин) "Становище русинів у Галичині" ("Щорічник з слов'янської літератури, мистецтва і науки", Ляйпціґ, 1846), які передбачали забезпечення урядом політичних умов національної самостійності українців і піднесення їх до рівня інших національно відроджуваних народів Австрійської монархії в дусі австрославістської федералістської доктрини чеха Карла Гавлічка-Боровського за рахунок звільнення народних мас, насамперед селянства, від утисків дідичів, бюрократії і лихварів - перш за все скасовуючи панщину або замінючи її грошовим чиншем; підняття середнього стану; піднесення промисловості, культури і правопорядку через поширення рідною мовою загальнокорисних знань; запровадження і дослідження української мови у вищих школах задля підготовки кадрів інтелігенції, здатних працювати в українськомов- ному середовищі; розвиток національної літератури, заснування українських часописів, культивування історичних традицій14.

Автор статті припускав, що, сприяючи піднесенню українства, Австрія може завоювати симпатії до своєї національної політики і серед українців у складі Росії, а отже, мати вплив на них.

Стаття Я. Головацького, яку Іван Франко назвав найсміливішим твором галицької публіцистики до 1848 року15, викликала, незважаючи на цензурну заборону, великий резонанс серед української суспільності. її із схваленням зустріли прихильники ідей "Руської Трійці" Іван Головацький, Иосиф Левицький, Антін Могильницький, Рудольф Мох, Микола Устиянович, численні вихованці Львівської духовної семінарії, які переписували статтю та розповсюджували в провінції. Вона відіграла важливу роль у мобілізації громадської думки в Галичині навколо найважливіших проблем дійсності напередодні "Весни народів".

Широкий відгомін статті Я. Головацького, як і діяльності "Руської Трійці" взагалі, засвідчив сприйняття її ідей чималим колом сучасників. Один з них - Степан Качала, наприкінці 30-х - на початку 40-х pp. семінарист і студент Львівського університету, очевидець і учасник спілкування тогочасної патріотично настроєної молоді, прихильної до ідей "Руської Трійці", згодом один з лідерів народовського руху - стверджував, що серед тодішніх молодих українців, які за прикладом чехів, сербів та інших слов'ян почали задумуватись над своєю народністю, будитись з летаргічного сну, а вивчаючи історію, вдаватись до політики, до роздумів над системою правління, почали відлунювати засади колишнього декабристського Товариства об'єданих слов'ян, які пізніше знайшли свій розвиток в Кирило-Мефодіївському Братстві (1846-1847) і на Слов'янському з'їзді у Празі (1848). Ідеалом кола молодих політиків була федерація вільних народів, насамперед слов'янських, на основі самоврядування, повної рівноправності і самостійності у внутрішньому житті з виключенням будь-якої нетолеранції і гегемонії16. Інший сучасник, колишній львівський семінарист Михайло Свідзинський, у 1845 р. засвідчив великий вплив на українців Галичини греко-католицького духовенства, яке, на його думку, прагнуло до незалежності України ("Русі") і не бажало бути під пануванням ні Москви, ні Польщі17.

Ініційована "Руською Трійцею" активізація національного життя зустріла відгомін і у верхніх верствах українського суспільства Галичини. З листом на ім'я уряду звертається єпископ-помічник Львівської митрополії Григорій Яхимович (1842), обґрунтовуючи необхідність підтримки ним національно-культурного розвитку українців Галичини в інтересах посилення політичного впливу на Україну в складі Російської імперії18. З Львівського єпархіального управління в 1847 р. виходить ряд відозв до духовенства про сприяння в налагодженні шкільного навчання українською мовою, заснуванні на кошти сільських громад українських парафіяльних шкіл. Усупереч опорові дідичів та інертності окружних органів влади парафіяльні школи засновуються в багатьох селах. Активізується робота щодо підготовки шкільних підручників, зокрема перекладних. В середовищі українського міщанства Львова, об'єднаного навколо Ставропігійського інституту, та вищого духовенства виникають проекти заснування за прикладом слов'янських матиць української "Матиці" для видання популярних книг для народу (березень 1847 р.) та видання періодичного органу - тижневика "Галицька пчола" (1846-1847). Однак суперечки з питання про мову видання затягнули справу до початку революції 1848 р. І9.

Отже, внаслідок діяльності "Руської Трійці" на середину 40-х pp. XIX ст. в українському національному русі Галичини стала помітною тенденція до здобуття національної самостійності українства і були сформульовані програмні засади її забезпечення, підтримані багатьма представниками тогочасної інтелігенції. Це засвідчило перехід національного руху від вирішення наукових і культурно-мовних завдань до постановки завдань політичних, економічних та соціальних, що було ознакою завершення в основному першої стадії національного руху ("Збирання спадщини") та вступу в нову, в рамках якої належало вирішувати питання організаційної ("культурної") і політичної діяльності. їх реалізація стала справою 1848 року та наступних десятиліть.

Література

1 Возняк М. Як пробудилося українське народне життя в Галичині за Австрії. - Львів, 1924 -С 6-7.
2 Возняк М. До характеристики Петра Лодія//ЗНТШ.-Т. 113.-Львів, 1913.- С 148-155.
3 Стеблій Ф. Початки українського національного руху в Галичині // Україна: Культурна спадщина, Національна Свідомість, Державність. - Вил. 2. -Львів, 1995. - С 60-62.
4 Історія Львова. - Львів, 1984. - С 93.
5 Чижевський Д. Історія української літератури. -Тернопіль, 1994. - С 362- 366.
6 "Русалка Дністровая". - Київ, 1987. - С 27-28, 154-155.
7 Див.: "Руська Трійця" в історії суспільно-політичного руху і культури України. - Київ, 1987. -С 41-177.
8 Mokry W. Narod і kwestia ukrairiskiej odrgbnosci narodowej w rozumieniu przedstawicieli "Ruskiej Trőjcy" // Roczniki Humanistyczne. -T. 34, z. 7. - 1986. - S. 69.
9 Писання Маркіяна Шашкевича. -Львів, 1912. - С. 145; Збірник філологічної секції Наукового товариства ім. Шевченка. - Львів, 1900. - Т. 3. - С. 1-3.
10 Шашкевич М. Вибрані твори. - Київ, 1972. - С 30.
11 Франко І. Зібрання творів: У 50 т. - Київ, 1980. -Т. 26. - С 90.
12 "Русалка Дністрова". Документи і матеріали. - Київ, 1989. - С 84-85, 114, 116, 124-125,130-133, 148, 157, 192-196, 199-202,212,230,268,279,301-302; Студинський К. Кореспонденція Якова Словацького в літах 1835-49. - Львів, 1909. - С. 56, 104! 216-217.
13 "Русалка Дністрова": Документи і матеріали. - С. 265, 275.
14 Шалата М. Трактат Я. Головацького "Становище русинів у Галичині" // Шашкевичіана. Нова серія. - Львів; Броди; Вінніпеґ, 1996. - Вип. 1-2. - С 245-255; Стеблій Ф. Перший програмний документ українського національно-визвольного руху в Галичині//Український альманах. 1996. - Варшава, 1996. - С. 131-132.
15 Франко І. Зібрання творів: У 50 т. - Т. 41. - Київ, 1981. - С 129.
16 Kaczala S. Polityka Polakow wzglgdem Rusi. - Lwow, 1879. - S. 284-285.
17 Стеблій Ф. Ідея української незалежності в політичній думці Галичини середини ХІХ ст. //Третій Міжнародний конгрес україністів, Харків, 26-29 серпня 1996 р.: Доповіді і повідомлення. Політологія. - Київ, 1996. - С 100.
18 Щурат В. На досвітку нової доби.-Львів, 1919. - С 135.
19 Стеблій Ф. Початки українського національного руху в Галичині. - С 68-69.


Якісні підручники для 5 класу за новою програмою по старим цінам.


 © 2009-2017 Карта Львова - всі вулиці Львова. Електронний путівник вулицями міста Львова.