Карта Львова  

Головна сторінка

Житло у Львові
Квартири подобово
Хостели Львова
Готелі Львова


Транспорт Львова
Автобуси і маршрутки
Нічні маршрути
Трамваї
Тролейбуси

Інші карти
Стара версія карти
Центр Львова
Інші карти Львова

Інформація
Туристичний довідник
Телефонний довідник
Статті про Львів
Блог про Львів
Корисні посилання
Реклама на сайті
Контакти

Статті про Львів

До історії львівських церков

Ігор Мицько

В духовному житті людини середньовіччя, її ментальності велику вагу мали культи святих (загальнохристиянські, загальнонародні та регіональні)1. Порівняно швидкому утвердженню візантійсько-християнських культів серед українців сприяло те, що в нових божествах досить часто втілювалися риси поганських богів, елементи прадавніх вірувань. Про популярність святих свідчать їхні поховання, реліквії (як це було зі св. Володимиром, Ольгою, Борисом та Глібом, Антонієм та Феодосієм Печерськими), їх житія та присвячені їм служби, храми. Рідкісні за іменами своїх патронів церкви виникали здебільшого завдяки приватній ініціативі та особистим уподобанням поодиноких світських та релігійних діячів, окремих прошарків населення. Домінували натомість загальноукраїнські культи. Саме про них, на прикладі церков Львова, і йтиметься в цьому повідомленні2.

Протягом віків українці найбільше шанували Богородицю та святого Миколая, а після них - св. Юрія, св. Онуфрія, св. Параскевію, св. Варвару, певний час також св. Катерину Александрійську.

На підставі дослідження пам'яток літератури, народної творчості, архітектури та ікон можна стверджувати, що панівним культом був культ Божої Матері3. До цього великою мірою спричинилося проголошення Ярославом Мудрим Богородиці заступницею Київської держави (1037), уперше серед європейських держав та народів. Церков на її честь було набагато більше, аніж навіть присвячених Ісусові Христові; їх переважно зводили як центральні храми міст: Десятинна (Різдва Богородиці) у Києві, Успенська в Києво-Печерському монастирі, Володимирі, Галичі. Під впливом Києва такі храми почали будувати і на російських землях (Владімір, Суздаль, Москва).

З цього погляду не становив винятку і Львів, де головним українським храмом в добу пізнього середньовіччя була церква Успіння Богородиці. її споруджено в найімпозантнішому місці - на східній, найвищій частині середмістя - не пізніше середини XІV ст.4

Після Богородиці винятково шанованим святим в Україні є святий Миколай, охоронець від різних стихійних лих, давніми часами заступник від нападів кочовиків, опікун рибалок та мореплавців5. В XI ст. говорили, що "ньс города, нь села, идьжа не 6ьшa чюдеса многа... святого Николы"6. Поряд з іконами Христа та Марії образ чудотворця був у кожній сім'ї. Згодом, з виникненням у XVI ст. українського іконостасу, він стає обов'язковим елементом намісного ряду.

В більшості міст бачимо храми на його честь. Найдавнішим серед них деякі дослідники вважають ротонду в Перемишлі, яку вони датують X- XI ст.8 У Києві в другій половині XI ст. на могилі Аскольда "поставив боярин Ольма церкву святого Миколи"9. Особливим шанувальником святого був переяславський єпископ Єфрем II (в 1090-1093 pp.)10. З його ініціативи у митрополії поряд з днем 6 грудня було введено новий, невідомий у візантійському обряді, празник: 9 травня, день вшанування перенесення мощів святого з м. Мир (у Малій Азії) до італійського міста Барі (1087). Той-таки ієрарх переклав житіє та опис чудес св. Миколая з грецької на церковнослов'янську мову, записав і спопуляризував чуда, що сталися в Києві.

Давнім осередком культу св. Миколая був Жидичинський монастир на околиці м. Луцька, який мав особливу шану в короля Данила Галицького11. Упродовж століть Жидичин залишався важливим культурно-релігійним центром12, навіть незважаючи на те, що в 1496 р. татари "церков і монастиръ святого Николи в Жидичини съжегоша"13. Тут щороку відбувалися знані в Україні празники. Саме їх гостро засуджував православний аскет, полеміст Іван Вишенський: "Святкові ярмарки, які ви звете соборами, очистіть, як у Жидичині і Святого Спаса в Горах, оскільки бридко Богу, що диявол замість честі і хвали йому під божим титулом чинить собі розпусту і п'янство, з купецькими торгами"14. Важливим релігійним центром був Миколаївський монастир у Мукачеві. Відомий він з XVст., хоч його, мабуть, засновано раніше15.

Церква св. Миколая у Львові на підставі археологічних досліджень датується XIII ст. і є єдиним збереженим з тих часів храмом Львова16. В документах вона фігурує з 1445 року17.

В культовій ієрархії України важливе місце посідав і св. Юрій (Георгій). Популярності цього візантійського святого сприяло те, що в ньому трансформувалися риси місцевих поганських богів. Як зауважив дослідник цього питання, "одні розглядають його як спадкоємця Ярила, інші - Перуна і Дажбога, треті - Світовида, врешті, останнім часом чимраз більше схиляються до того, щоб пов'язати його з сонячним богом коней Хорсом"18. Народ вбачав у Юрієві бога плодючості (його перший празник припадав на весну, на 23 квітня), який захищав худобу від хвороб та хижих звірів, протегував мисливцям, оберігав подорожніх від злодіїв та розбійників, нареченому правив за оракула, подавця19.

Під вливом візантійської традиції св. Георгій виступав як опікун воїнів-феодалів, насамперед великокнязівських родів. Для увічнення перемоги над печенігами в 1037 р. Ярослав Мудрий заснував у Києві монастир на честь святого, свого патрона. Він-таки ввів новий празник, незнаний у візантійському обряді: 26 листопада. В цей день прославляється "Чудо Георгія, како избави дщеръ цареву от змія" (Георгія Побідоносця, Юрія Змієборця)20. Дуже шанував святого волинський князь Володимирко Василькович (+1289), який збудував і винятково щедро обдарував храм на його честь у своїй маєтності Любомлі21. Ймовірно, саме завдяки йому Юрій Змієборець став гербом м. Володимира22, а гербом Володимирського князівства - вершник-воїн, з якого виводяться герби українських (волинських) великокнязівських родів (т. зв. Руська Погоня). Від них герб поширився на білоруські землі, став державним символом Великого князівства Литовського (т. зв. Литовська Погонь, або Вітіс).

На Підгір'ї культові святого, як своєму патронові, сприяв князь Юрій Львович. Могла на нього вплинути і волинська традиція, адже певний час він був "князем Володимири". З Юрієм Львовичем пов'язують заснування на початку XIV ст. у Львові - тогочасній столиці Галицько-Волинської держави - святоюрського монастиря23. Саме з цих земель дійшло до нас найбільше ікон із зображенням Юрія Змієборця, зокрема одна з найдавніших і найкращих - з села Станилі поблизу Дрогобича. З втратою Україною незалежності в другій половині XIV ст. Юрій Змієборець стає, за висловом польського хроніста Б. Зіморовича, "оборонцем українського народу"24.

З землями Галицько-Волинського князівства пов'язане поширення серед східних слов'ян культу св. Онуфрія, аскета, легендарного перського царевича, опікуна породіль. Протягом віків він був дуже популярним на Сході (серед коптів), у латинській та грецькій Церквах25. Унікальне свідчення про мощі цього святого в православному регіоні Европи, а саме в Лаврівському монастирі поблизу Самбора, міститься у "Списку руських городов дальних і близьких" (між 1373-1395 pp.). У містах і селах Болгарії, Молдавії, України, Білорусі, Росії тут зазначено лише дві реліквії: "Тернов, ту лежить святая П'ятница.., Самбор, ту лежить Ануфрий"26. Можливо, мощі святого потрапили до нас із Брауншвайґа. Саксонський та баварський герцог Гайнріх Лев під час подорожі на Схід у 1172 р. дістав череп та зображення св. Онуфрія, які поклав у храмі св. Власія в Брауншвайзі27. Обравши святого за патрона, цей можновладець сприяв поширенню його культу в Німеччині. Передання в Україну якоїсь частки мощів могло статися за часів князя Романа (+1205 p.; відомі його близькі контакти з бенедектинським монастирем у саксонському місті Ерфурті)28 або за Данила Галицького та його сина Лева. Принаймні у Європі мощі святого зафіксовано лише в Брауншвайзі та Лаврові. І ледве чи випадковим збігом обставин можна пояснити тотожність імен власників безцінної пам'ятки, ідентичність гербів Брауншвайґа і Львова29, традиції про поховання князя Лева саме у Лаврівському монастирі30. Подарувати реліквію міг Альберт Великий Лев (1236-1279), князь Брауншвайґу і Люнебургу, політика якого, насамперед з Оттокаром Чеським, перехрещувалася з інтересами Романа та Лева Даниловичів31.

Більшість давніх монастирів і церков на честь Онуфрія містилися на території Галицько-Волинського князівства: на Перемищині це Розгірче (XIII ст.)32, Посада Риботицька (згаданий 1367 р.)33. Вірча (зг. 1422 р.)34, Канафости (зг. 1469 р.)35, у Перегінську поблизу Коломиї (1400 р.)36. на Холмщині в Яблочині (зг. 1488 р.)37, в Острозі (перед 1511 р.)38, у Володимирі "манастыръ в гай святого Онуфрія у вострове на реце Лугу" (зг. 1577 р.)39. Під впливом України в Білорусі поширював культ князь Симон Лугвень, фундатор відомого Онуфріївського монастиря біля Мсціславля40. Натомість найбагатший у Московському князівстві однойменний монастир "в Руском уезде... на Тростенском озере"41, очевидно, заснував Київський митрополит Кипріян.

Багатою є українська іконографія схимника. Це і мініатюра у славнозвісному Київському Псалтирі 1397 р.42, низка ікон XV ст. з монастирських де ісусних чинів43, зображення в настінному розписі Люблінської каплиці в Польщі (1415)44. В XVII-XVIII ст. у Галичині часто малювали ікони св. Онуфрія на тлі храму Лаврівського монастиря45.

Найдавніша згадка про Онуфріївський монастир у Львові походить з 1448 р.46 Однак цілком можливо, що його збудовано ще за часів князя Лева.

З часів Київської держави бере початок вельми шанований в Україні культ Параскевії П'ятниці47. Причому в народній свідомості та церковній практиці наших земель фактично злились життя та вчинки двох різних святих48. Перша, великомучениця, походила з родини, яка на честь дня Страстей Христових - п'ятниці, надала доньці відповідне ім'я (грецькою мовою Параскевія). Подвижниця померла в часи панування імператора Діоклетіана (284-305) і навіть під страшними тортурами не зреклася християнства. Інша свята - Петка Тирновська - жила в XI ст. і походила з фортеці Єігіват на узбережжі Мармурового моря. Провівши насамоті багато років в Йорданській пустелі, незадовго перед своєю смертю повернулася на батьківщину. Мощі схимниці болгарський цар Іван Асен переніс до своєї столиці Тирнова, звідкіля наприкінці 1394 р. - на початку 1395 р. їх було переміщено до Відена, згодом Белграду та Царгороду. З Константинополя реліквії перевіз до столиці Молдавії Ясс господар Василь Лупул (1641).

У слов'яно-православному регіоні Европи в Параскевії-П'ятниці втілилися, як гадають, риси поганської богині Макоші, "богині врожаю, подательки благ, богині щасливої долі"49. Вважалося, що саме від неї залежали успіхи жінок у родинних та господарських справах. Цій святій почали присвячувати відповідний день тижня, особливо шанований. Оскільки саме в п'ятницю було розіп'яте і колоте тіло Ісуса Христа, в жодному разі не можна було тоді шити, колоти, крутити веретено. За свідченям полеміста К. Саковича (1642), "невідомо, від турків або поганців деякі дурні українці, головно жінки, перейняли звичай більше шанувати п'ятниці від неділі, а в першій мірі десяту п'ятницю по Великодню. В честь останньої установлено навіть в деяких місцях відпусти, яких особливо багато бачимо на Поліссі, Волині, Литві"50.

Пилиховський А.  Собор Юра
Пилиховсъкий А. Собор Юра

З такою вкоріненою традицією не могли не рахуватися священики, забороняючи своїм дружинам працювати в п'ятницю. І цьому не могли зарадити навіть грізні ухвали найбільших православних авторитетів. Під час відвідин України 1589 р. Константинопольський патріарх Єремія відлучив від церкви тих, хто, святкуючи в п'ятницю, працював у неділю51. Ухвала Собору ієрархії Київської метрополії від 20 червня 1590 р. рекомендувала "пяток постити і ділати весь день, а неделю празнуючи святити"52. Перебуваючи в Києві, 1620 р. Єрусалимський патріарх Теофан наказує "обычай в праздновании некоего праздника десятой пятницы - изметаем и праздновати его не повеліваєм"53. Однак традиція виявилася сильнішою, про що свідчить вірш Климентія Зіновіїва (кінець XVII ст.) "О женах пятницу празднуючих". Тут, зокрема, він говорить, що і

"в Литві и мужчизны також ім послідуют
Бо в пятницу от вселяких робот воздержаются
а з женами и дітми в корчмах упиваются
А в неделю что хотят все робятъ домовое
також и в полю діло всякое поліовое"
54.

 

Пилиховський А. Церква Миколая
Пилиховський А. Церква Миколая

Спробу викорінити цей у своїй основі поганський звичай зробила Греко-Католицька Церква. Декретом Замойського собору 1720 р. на десяту п'ятницю після Великодня призначалось запозичене у римо-католиків свято Страсті Марії (Состраданія Пресвятої Богородиці)55. Ще раніше в обох українських Церквах стало популярним зображення Матері Божої з серцем, пронизаним мечами56.

Давність культу святої на українських землях засвідчують храми на її честь у Звенигороді (галицькому, XII ст.)57, Чернігові (поч. XIII)58, а також у Новгороді (середина XII ст.)59. Найстарішим православним храмом Вільнюса - столиці Великого князівства Литовського - також була церква Параскеви (1345)60. Про надзвичайну популярність святої в Україні говорять найбільше (як порівняти з Білоруссю та Росією) збережених її давніх ікон61, велике число сіл, назви яких походять від імені схимниці (П'ятничани, П'ятниця, П'ятка), та їй присвячених монастирів. Вони всі виникли на Поділлі та Підгір'ї і є свідченням тісних культурно-релігійних зв'язків цих земель з Болгарією. З Параскевією-П'ятницею пов'язаний великий цикл усної народної творчості62. Нова хвиля популярності культу спостерігалася в середині XVIII ст. Була вона прямим наслідком молдавсько-українських контактів: господар Василь Лупул фінансував перебудову церкви своєї патронки у Львові, зробив для неї багато фундацій, розіслав по Галичині низку ікон святої Петки63.

У збереженому донині львівському храмі святих П'ятниць найдавнішими є фундаменти (кінець XIII - перша половина XTV ст.)64, решта будівлі походить із середини XVII ст. Можливо, спочатку вона була монастирською церквою65.

У 1597-1605 pp. на території Львівського Онуфріївського монастиря існував жіночий монастирок св. Катерини Александрійської (Сінайської), де жили черниці - рогатинчанки Анастасія та Домнікія66. Вибір братчиками за покровительку саме цієї святої, можливо, пов'язаний з тим, що вона уособлювала собою науку67.

Поширення на наші землі з Польщі культу цієї східної святої, вченої доньки володаря Кіпру, є цікавим свідченням польсько-українських релігійних контактів. Хоч ім'я Катерини Александрійської і трапляється в давніх східнослов'янських місяцесловах, однак немає жодної давньої церкви її імені в Україні, Білорусі чи Росії. На заході, натомість, її широко вшановувано з XII ст., вона була для середньовічних теологів втіленням науки68. З особливим пієтетом до святої ставився польський король Казимир Великий. Саме він почав будувати костьол на її честь у місті-супутнику Кракова Казімєжі69. Завершений уже після смерті короля храм мав в інтер'єрі багато православних ікон70. Очевидно, саме з ініціативи Казимира, замкові каплиці на захоплених Польщею українських землях віддавалися під опіку св. Катерини - подвижниці, добре знаної як серед православних, так і серед католиків. Катерининська каплиця на Низькому Замку у Львові, згадана 1377 р.71, мала фрески, виконані в православній манері72. Відомий аналогічний храм й у замку м. Галича (зг. 1533 р.)73.Можна припустити наявність таких каплиць і в інших замках, перебудованих королем, а саме, в Сяноку, Коросні, Теребовлі, Тустані. Такі самі давні храми бачимо і на землях, непідконтрольних Польському королівству: у Белзі (зг. 1456 р.)74, Луцьку (у 1606 р. церква вже давно не існувала)75. Причому в Белзі "правлено богослужения від давніх часів за латинським і грецьким обрядом"76, а за легендарною традицією тут зберігалась, поки її не вивезли до Польщі, славнозвісна ікона Богородиці (Ченстоховська). Що ж до парафіяльних та монастирських костьолів, будованих з XV ст. для німецьких та польських колоністів, то їх присвячувано вже іншим святим, насамперед Катерині Сієнській (1347-1380). Відродження культу Катерини Александрійської відбулося тільки у XVIII ст., і то лише на Лівобережжі та в Києві. Було це викликано тим, що російський престол займали імператриці Катерина І (1725-1727) та Катерина II (1762-1796).

Десь у 1630-1634 рр. львівські передміщани на Тарнавці збудували храм на честь Різдва Богородиці. Згодом, можливо, після знищення церкви в 1672 p., її почали називати Варваринською77.

Культ св. Варвари в Україні порівняно пізній. Великомучениця Варвара, вбита в 306 році батьком-поганином, патронеса гірників та легкої смерті, була дуже шанованою не тільки серед православних, але також у католицьких країнах78. На терені Київської держави найдавніший відомий храм на її честь зафіксований в Новгороді, у 1138 р. Через 80 років тамтешній архиепископ Антоній вимурував нову церкву і влаштував при ній жіночий монастир79. Він-таки міг сприяти поширенню її культу і в Україні, коли протягом 1219-1224 рр. займав владичий престол у Перемишлі80. Принаймні саме в цьому місці згадана (1441 року) єдина в Галичині церква на честь цієї святої81. З домонгольських часів походять і жіночі Варваринські монастирі в Турові та Пінську82. Давньою була також церква в Судаку, кримській візінтійській колонії83.

Поширення цього культу в Україні пов'язане з київським Михайлівським Золотоверхим собором, де принаймні в XVI ст. вже зберігалося муміфіковане "тіло святої діви Варвари, доньки якогось короля, дівчинки віком близько 12 років"84.

Згодом мощі невідомої київської подвижниці пов'язувано з особою знаної східнохристи- янської великомучениці85. До прославлення київської реліквії як мощів великомучениці багато спричинився Йов Борецький, з 1613 р. Михайлівський ігумен, з 1620 р. - Київський митрополит з осідком у тому-таки монастирі86. Один з наступних ігуменів, Ф. Софонович, опорядив опис чудес, що сталися при реліквії87. Дмитро Туптало, патронесою якого була св. Варвара88, видав їх, трохи зредагувавши, разом з житієм св. Варвари у своїх монументальних "Житіях святих"89. Саме він, до речі, безпідставно почав твердити про принесення мощів в Україну "першою дружиною" князя Михайла Святополка, донькою візантійського імператора Олексія Комнена Іриною-Варварою. Насправді ж така особа не існувала. Він-таки написав акафіст великомучениці, який разом з її житієм та історією київської реліквії видав у 1698 р. окремою книгою, що дочекалася близько 50 перевидань90. Величезна популярність культу святої була прямим наслідком психологічної атмосфери в Україні XVII ст. В умовах безупинних нападів татар та турків, кровопролит- ної Визвольної війни, Руїни, нескінченних епідемій св. Варвара - розрадниця в тілесному та душевному болі, патронеса легкої смерті - знаходила винятково багато шанувальників.

Отож аналіз історичних та фольклорних джерел засвідчує закономірність виникнення у Львові певної групи церков - храмів на честь святих, які відіграли особливу роль у духовному житті нашого народу.

Література

1 Матеріали цього повідомлення автор виголосив на Других Ставропігійських читаннях (Львів, 20 грудня 1995 p.).
2 Про інші львівські церкви див.: Петрушевич А. Краткая роспись русских церквей и монастырей в городе Львове // Галицкий исторический сборник. - Львов, 1854. - Вып. 1; Лабенский Ф. Русские церкви и братства на предградиях львовских. - Львов, 1911; Крип'якевич І. Львівська Русь в XVI ст.: Документи і матеріали. - Львів, 1994. - С 97-100.
3 Ksigga pamiqtkowa Maryanska. - Lwow, 1902. -Т. 1; Lwow, 1905. -Т. 2. - Cz. 1; Waclaw z Sulgostowa (Nowakowski). О cudownych obrazach w Polsce przenajswi§tszej Matki Bozej. - 1902; Поклін Марії. - Мюнхен, 1947; Wojnarowskyj N. Ober den Kult der Heiligen Jungfrau Maria im ukrainischen Volke. - Miinchen, 1947; Лужницький Г. Словник чудотворних Богородичних ікон України // Interpido Pastori: Науковий збірник на честь Блаженнішого Патріарха Иосифа в 40-ліття вступлення на Галицький престіл 1.К. 1944.-Рим, 1984. -С 153-188;Senyk S. Marian Cult in the Kievan Metropolitanate XVII-XVIII centuries. Ibid. - P. 261-275.
4 За це говорить низка посередніх даних. Насамперед, факт будівництва в 1360 р. центрального католицького храму в найнижчому, менш престижному районі середмістя. Ще в двадцятих роках XVII ст. львів'яни пам'ятали, що поряд з Успенським храмом була свого часу церква, яку забрали монахи домініканці: "у Успенія Пречистыа Богородицы церков митрополии взявши, вчинили Божім Тілом" (Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника. - Відділ рукописів. - М. В. 772. -Арк. 40 зв.). Йдеться тут, вочевидь, про храм Галицького митрополита Антонія (1371-1389) (Русская историческая бибоиотека. - С.-Петербург, 1909. - Т. 6. - С. 129-134, Akta grodzkie і ziemskie. - Lwow, 1870. -Т. 2. - S. 7,9).
5 Лужницький Г. Культ св. Миколая в Україні // Ікона.-Філадельфія, 1985.-4.1.- С. 48-49; Щурат В. Дві староруські повісті про св. Миколая //Християнський календар Місіонаря.-Жовква, 1910. - С. 108-115.
6 Леонид, арх. Житие и чудеса св. Николая Мирликийского и похвала ему // Памятники древней письменности и искусства.-С.-Петербург, 1881.-Вып. 34.-С. 90.
7 Про відбиття цього культу в усній народній творчості див.: Грушевський М. Історія української літератури. - Київ, 1994. - Т. 4. - Кн. 2. - С 189-197.
8 Koperski A. Zrodla archeologiczne do poczętkowchrzescijanstwa w Przemyslu // Polska-Ukraina: 1000 lat sősiedztwa. - Przemysl, 1990.-T. 1. - S. 101. Польські дослідники датують її "на час від другої половини XII ст. і до другої половини ХНІ ст
9 Літопис руський. За Іпатським списком / Переклав Л. Махновець.-Київ, 1989. -С. 13
10 Словарь книжников и книжности Древней Руси. Вып. 1: ІХ-первая половина ХІХ в. -Ленинград, 1987. -С. 125.
11 Літопис руський. - С. 383, 392,414, 418, 435.
12 Турилов А. К изучению "Сказания о явлении и чудесах Николы Чудотворца в Лукомле"//Наш радавод.-Гродна, 1992. - С. 148-150; Никольский Н. К. М-лы для истории древнерусской духовной письменности // СОРЯС. - С.-Петербург. - 1907.
- Е. 82.-№ 4.-С. 145-146. Може бути, що жидичинська пам'ятка-це т. зв. Школа Мажайський, виконане в романському стилі барельєфне зображення святого. Тепер зберігається в Росії (Лазарев В. Византийское и древнерусское искусство. - Москва, 1978. - С. 282).
13 Краткая Волынская летопись // Полное собрание русских летописей. - Москва, 1980.-Т. 48.-С. 123.
14 Іван Вишенський. Твори. - Київ, 1986. - С. 56.
15 В легендарній "Угорській історії" т. зв. писаря короля Бели назва Мукачева в дусі народної етимології виводиться від угорського слова munka - праця, робота (Апоnymi Belae Regis Notarii Historia Hungarica. - Cassoviae, 1747. - P. 29). Документально місто фіксується вперше 1263 p. у зв'язку з сусіднім Чанадієвим-"villa sancti Nicolai... supra Munkach" (Monumenta Hungariae historica diplomataria. -T. 6. - P. 68). Правдоподібнішим є його походження від Мукач (Микола, св. Миколай?). В такому разі, це мало б говорити про заснування міста вже після виникнення Миколаївського монастиря.
16 Малевская, Кос А., Рожко М., Шолохова Е. Архитектурно-археологические исследования во Львове и Львовской области // Археологические открытия 1978. - Москва, 1979. -С. 361.
17 Крип'якевич І. Львівська Русь в XVI ст. - С. 99.
18 Лазарев В. Н. Новый памятник станковой живописи XII века и образ Георгия-воина в византийском и древнерусском искусстве // В. Н. Лазарев. Русская средневековая живопись: Статьи и материалы. - Москва, 1970. - С. 80.
19 Фомицын А. С. Божества древних славян. - С.-Петербург, 1884. - С. 304- 331; Грушевський М. Історія української літератури. - С. 197-201.
20 Лазарев В. Новый памятник... - С. 87-90.
21 Літопис руський. - С. 447-448.
22 Грушевський М. Лист володимирської громада з 1324 р. // ЗНТШ. -Т. 72.-С. 8.
23 Крип'якевич І. Середньовічні монастирі в Галичині: спроба каталогу // Записки Чина св. Василія Великого. -Жовква, 1926. -Т. 2. - С. 82.
24 Zimorowicz J. В. - Opera. - Leopolis, 1889. - P. 55, 69, 85-86.
25 Sauget J. M. Onofrio // Biblioteca Sanctorum. Roma, 1967. - T. 9; Les Cahiers Coptes - 1954. - Nr 5. - S. 3-15.
26 Тихомиров М. Список русских городов дальних и близких // Исторические записки. - Москва, 1952. -Т. 40. - С. 223,224. В опису Константинополя 1200 р. Новгородського архиепископа Антонія в церкві св. Акиндина серед реліквій згадується і голова св. Онуфрія (Православный Палестинский сборник. - С.-Петербург, 1899. - Вып. 51. - С. 32, 61, 90). Натомість авторитетне видання балландистів констатує: "Його реліквії, як пишуть, зберігаються в церкві св. Софії в Константинополі" (Acta Sanctorum. Junii. -Т. 2. - Antverpiae, 1698. - P. 519).
27 Allgemeine Deutsche Biografle. - Leipzig, 1880. - B. 11. - S. 595; Encyklopedja koscielna. - Warszawa, 1891. -T. 17. - S. 314-315.
28 Крип'якевич І. П. Галицько-Волинське князівство. - Київ, 1984. - С. 86.
29 Пор.: Suhle A. Deutsche Miinz und Geldgeschichte von den Anfangen bis zum 15. Jahrhundert. - Berlin, 1968. - S. 83, 91,92; Маркевич О. Документальні матеріали ЦДІА УРСР у Львові як джерело для вивчення сфрагістики / / Історичні джерела та їх використання. - Київ, 1964. - Вип. 1. - С 236.
30Pruszcz P. Fortecamonarchow. - Krakow, 1662. - S. 121; Stebelski J. Dwawielki swiatla... - Lwow, 1783, - T. 3. - S. 47-59.
31 Крип'якевич I. Галицько-Волинське князівство. - С. 100, 108.
32 Сулик Р. Монастирі на Стрийщині від найдавніших часів // "В своїй хаті своя правда": Сторінки історії Стрия. - Стрий, 1992. - С 22.
33 Wyrostek L. Rod Dragow-Sasow па Wggrzech і Rusi Halickiej. - Krakow, 1932. - S. 31.
34 Zbiordokumentow Malopolskich. -Wroclaw, 1969.-Cz. 3.-S. 85; Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила. - Киев, 1883. -Т. 1. - С. 300.
35 Крип'якевич І. Середньовічні монастирі в Галичині. - С 95.
36 Коссак Е. Шематизм провінції... Чина св. Василія Великого в Галиції. -Львів, 1867. -С 160-161
37 Григорьев А. Устав 1488 г. Яблочинского Свято-Онуфриевского монастыря Холмской губернии // Русский филологический вестник. - 1913. - Т. 70. - № 4. - С. 441-445.
38 Архив Юго-Западной России. - Ч. 1. -Т. 1. - С. 320.
39 Там само. - С. 373; [С. Рункевич]. Описание документов архива западнорусских униатских митрополитов. - С.-Петербург, 1895. -Т. 1. - С. 35.
40 Зверинский В. Материалы для историко-топографического исследования о православных монастырях в Российской империи. - С.-Петербург, 1897. - Т. 3. - С. 120-121; Девятисотлетие православия на Волыни.-Почаев, 1892; Полоцкие грамоты XIII-XVI вв. - Москва, 1980. - С. 133-139.
41 Зверинский В. Материалы... - С. 202.
42 Вздорное Г. Исследования о Киевской Псалтыри. - Москва, 1978. - С. 130.
43 Свєнціцький І. Іконопись Галицької України. - Львів, 1928. - С. 35-37.
44 Rozycka-Bryzek A. Bizantynsko-ruskie malowidia wkaplicyzamku Lubelskiego. - Warszawa, 1983. -S. 107.
45 Збереглися такі ікони з сіл Боберка та Верхня Яблонька Турківського району Львівські області.
46 Історія Львова в документах і матеріалах: Збірник документів і матеріалів. - Київ, 1986.-С 24.
47 Мифы народов мира.-Москва, 1982.-С. 357;Пушик С. Дараби пливуть у легенду.-Київ, 1990.-С 147-152.Попри дилетантський характер вказаної праці С. Пушика, в ній зафіксовані деякі цікаві етнографічні спостереження.
48 Левин Э. К проблеме судьбы в культуре Киевской Руси // Отечественная общественная мысль эпохи Средневековья.- Киев, 1988.-С. 101, 102, 107.
49 Левин Э. К проблеме... - С. 101, 102, 107; Б. Рыбаков. Язычество древних славян. - Москва, 1981. - С. 387-392.
50 Цит. за: Возняк М. Історія української літератури. - Львів, 1992. - Кн. 1. - С. 542. На день десятої п'ятниці призначалося відомі ярмарки, як, наприклад, в Стародубі (згаданий в документі 1648 р., див.: Акты Южной и Западной России.-С. -Петербург, 1862. -Т. 3. - С. 210).
51 Diplomata statutaria Confraternitatis Stauropigianae concessa. - Leopoli, 1895. - P. 71-72, 102-103.
52 Monumenta Confraternitatis Stauropigianae. - Leopoli, 1895. - P. 246.
53 Архив Юго-Западной России. - Киев, 1872. - Ч. 1. - Т. 5. - С. 8.
54 Зіновіїв Климентій. Вірші. Приповісті посполиті. - Київ, 1971. - С 104.
55 Synodus provincialis Ruthenorum habite in civitate Zamosciane Atnno 1720. - Romae, 1838. -P. 150.
56 Senyk S. Marian Cult... - P. 270.
57 Иоанисян О., Могитыч И., Свешников И. Церковь Параскевы-Пятницы в Звенигороде на Белке - памятник древнего зодчества домонгольской Руси // Памятники культуры: Новые открытия. -Ленинград, 1983. - С. 494-507.
58 Раппопорт П. Русская архитектурах-ХШ ст. -Ленинград, 1982. - С. 69.
59 Там само. - С. 53.
60 Щербицкий О. Виленский Святотроицкий монастырь. - Вильна, 1886.-С. 95; Литва в отношении к России и Польше // Вестник Юго-Западной России. - 1861. - Сентябрь. -С. 131.
61 Див.: Рогов А. И. Петка Тырновская в восточнославянськой письменности и искусстве // Русско-балканские культурные связи в эпоху средневековья. - София, 1982. -С. 170-181.
62 Грушевський М. Історія української літератури. - С. 163,221-235,317; Kaluzniacki E. Aus alteren Paraskevalitteratur der Grichen, Slaven und Rumanen // Sitzenberichte der Akademie der Wissenschaften in Wien.-B. 141; Janow J. Apokryf о dwunastu piatkach. - Lwow, 1934; Салмина М. А. Сказание о двенадцати пятницах // Словарь книжников и книжности Древней Руси. - Ленинград, 1989. - Вып. 2. - 4.2. - С. 358-359.
63 Зберігаються в церкві святих П'ятниць у Львові, Львівській картинній Галереї, Музеї народної архітектури та побуту у Львові. Див.: Шамардіна Н. Українська ікона XV-XVII століть. -Львів, 1994. - Іл. 26.
64 Малевская М., Кос А., Рожко М., Шолохова Е. Архитектурно-археологические исследования... - С. 361.
65 Монастирськими були храми св. Параскевії і в інших містах України: Теребовлі (можливо, вже в XI-XII ст.), Дрогобичі (зг. 1496 p.), Острозі (зг. 1670 p.). Див.: Пастернак Я. Археологія України. -Торонто, 1961. - С 651; Matricularum Regni Poloniae summaria. -Varsoviae, 1915. - Pars 4. -Vol. 3. - P. 421; Архив Юго-Западной России.- Киев, 1915.-Ч. 1.-Т. 1.-С. 34;Kardaszewicz S. Dzieje dawniejsze miasta Ostroga.-Warszawa, 1913. - S. 155.
66 Тут-таки планувалося збудувати храм на честь цієї святої. Можливо, монастирок створений з ініціативи Івана та Юрка Рогатинців, адже тільки після їх смерті братчики наважилися "під приводом якихось виступів" вигнати черниць. Див.: Моnumentae Confraternitatis Stauropigianae Leopoliensis. - Leopolis, 1895. - Т. 1. - P. 504,505,768,820-821; Центральний державний історичний архів України у Львові.- Ф. 9.-Оп. 1.-Спр. 360.-С 1344-1347,1380-1387; Капраль М. Актові м-ли до біографії Івана Красовського за 1574-1619 pp. // Україна в минулому. - Київ; Львів, 1993. - Вип. 4. - С 112-114.
67 Згадані черниці мали книжки, навіть брали голос у якихось духовних справах. Домікія була високоосвіченою жінкою-явище як на ті часи чи не унікальне. Саме до неї адресував Іван Вишенський весною 1605 р. листа, в якому полемізував з відомим братським ідеологом Юрієм Рогатинцем. Див.: Мицько І. Чар архівних свідчень // Жовтень. - 1987. - № 3. - С 93.
68 Encyklopedia koscielna. -Warszawa, 1877. -Т. 10. - S. 184-189.
69 Ibidem. - Т. 11. - S. 346. Luszczkiewicz Wl. Kosciol sw. Katarzyny z klasztorem oo. Augustyanow w Krakowie. - Krakow, 1898. - S. 5-24.
70 Kosciolow krakowskich opisanie... - Krakow, 1860. - S. 35-36.
71 Pirawski T. Relatio status almae archidiocesis Leopoliensis.-Leopoli, 1893.-P. 105.
72 Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила. - Киев, Т. 1. - С. 356.
73 Pirawski Т. Relatio... - Р. 73-74.
74 Matricularum Regniae Poloniae Summaria. -Varsoviae, 1915. - Pars. 4. -Vol. 3. - P. 10.
75 Описание кафедральной соборной и прочих церквей города Луцка с указанием пустых погостов бывших церквей... 30 августа 1607 г. // Сб. статей и материалов по истории Юго-Западной России, издаваемых Киевской комиссией для разбора древних актов. - Киев, 1916. - Вып. 2. - С. 46.
76 Чачковський Л. Княжий Белз. - Львів, 1936. - С. 9.
77 Петрушевич А. Краткая роспись... - С. 20; Лабенский Ф. Русские церкви... - С. 12.
78 Encyklopedia katolicka. - Lublin, 1976. - Т. 2. - Kol. 14-20; Православная богословская энциклопедия. - Петроград, 1902. -Т. 2. - Стлб. 126-130
79 Зверинский В. В. Материалы для историко-топографического изследования о православных монастырях в Российской империи. Т. 2: Монастыри по штатах 1764, 1786 и 1795 гг.-С. -Перетбург, 1892. - С. 85. Що це був не випадковий вчинок ієрарха свідчить факт нотування ним в опису Константинополя 1200 р. мощів святої (Православный Палестинский сборник. - С.-Петербург, 1899. - Вып. 51. - С. 30,63 88).
80 Белоброва О. А. Антоний // Словарь кншкников и книжности Древней Руси. - Вып. 1. - С. 39-40.
81 Fenczak A. -S. Sytuacja wyznaniowa w Przemyslu za Wladystawa Jagieify: wybrane problemy // Polska-Ukraina: 1000 lat sősiedztwa. - T. 1. - S. 133.
82 Николай, арх. Историко-статистическое описание Минской епархии. - С.-Петербург, 1864. -С. 53,167,142. Монастир у Пінську близько 1520 р. був фундований князями Федором Ярославичем та Оленою Олельківною. У Пінську реліквії святої були ще в 1684 р. Див.: Susza J. Phoenix. - Zamoscianae, 1684. - P. 54.
83 Під час нападу татар в 1327 р. "були зруйновані фортеця, судацькі храми св. Софії, св. Стефана і св. Варвари" (Заметки XII-XV века, относящиеся к крымскому городу Сугдея (Судаку), приписанные на греческом Синаксаре // Записки Одесского общества истории и древностей. - Одесса, 1863. -Т. 5. - С. 611).
84 Такий опис реліквії з 1588 p., який водночас є і найдавнішою згадкою про неї, залишив у своєму щоденнику Єріх Лясота (Lassota E. Tagebuch. - Galle, 1866. - S. 204)
85 За часів Лясоти про неї говорили як про королівну. Що ж до святої, то вона була лише донькою знаного поганина Діоскура, що чітко зафіксоване в її житії. До речі, згадана Лясотою дерев'яна позолочена корона подвижниці говорить про її високе походження: наприклад, в похованні польського короля Казимира Великого (+ 1370 р.) виявлено аналогічну корону.
86 До київського друкованого Анфологіона 1619 р. поряд з іншими величаннями шанованих у Києві святих він умістив і короткий пролог св. Варварі (Арк. 568, 569); відреставрував приділ храму на честь цієї святої.
87 Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх. - Київ, 1992. - С 260-264. Історія появи мощів в Україні, за Софоновичем, така: "От старих людей повести маємо, іже князю Михайлу Святополку... от греческого царя в дар принесени сут".
88 Сочинения святителя Димитрия, митрополита Ростовского. - Москва, 1818. - Ч. 1. - М. 336, 339, 341.
89 Книга житій святих (грудень-лютий). - Києво-Печерська друкарня, 1695. - Арк. 25 зв. - 35.
90 Див.: Запаско Я. П., Ісаєвич Я. Д. Пам'ятки книжкового мистецтва: Каталог стародруків виданих на Україні. - Львів, 1981; -Кн. 1;Львів, 1984. - Кн. 2. - Ч. 1.





 © 2009-2017 Карта Львова - всі вулиці Львова. Електронний путівник вулицями міста Львова.