Карта Львова  

Головна сторінка

Транспорт Львова
Автобуси і маршрутки
Трамваї
Тролейбуси

Інші карти
Стара версія карти
Центр Львова
Інші карти Львова

Інформація
Задати запитання
Туристичний довідник
Телефонний довідник
Статті про Львів
Блог про Львів
Корисні посилання
Реклама на сайті
Контакти

Погода у Львові

Погода в Львові

Статті про Львів

Поляки у Львові

Лешек Мазепа

Історія Львова протягом століть тісно пов'язана з Польщею й поляками - з їх історією, вірою, традиціями, господарством, культурою тощо*. Бо ж великий період часу (XIV-XVIII ст.), а також від 1919 до 1939 р. Львів та навколишні землі входили до складу польської держави. Проте навіть від зайняття Львова Австрією і до її розпаду в 1918 р. роль у житті міста польського населення з зазначеними вище культурою, з традиціями національно-визвольним руху польського народу - не тільки не вщухали, а набували щораз більшої інтенсивності. Це заплодоносило розвитком, а то й розквітом майже усіх сфер духовної діяльності людей, добровільно й благородно впливаючи не тільки на польську частину населення, й на мешканців інших національностей.

У Львові споконвіку жили пліч-о-пліч представники багатьох народів. Жили переважно дружньо, співпрацюючи в ім'я добробуту й розквіту міста. Різним було співжиття русько-української та польської частини населення. Так само, як різними були взаємини між Польщею та Україною, між польськими та українськими народами. Не будемо торкатися в цьому місці причин та наслідків міжнаціональних антагонізмів та зіткнень, які призводили до пролиття - братньої ж! - крові. Залишимо їх для інших досліджень. Сконстатуємо тільки одне: протягом віків між українським та польським населенням Львова було багато чого позитивного, доброго, а те, що нас об'єднувало, сприяло спільному творчому співжиттю. Не забуваймо й про ті численні змішані польсько-українські родини, які були і є чудовим прикладом "мирного співжиття". З такої родини походив і великий Владика Андрей Шептицький...

Авторові цих рядків припала невдячна роль: на обмеженій кількості аркушів розкрити сутність надзвичайно насиченого інформацією заголовку. Тому я змушений обмежитись тільки деякими явищами, сферами життя, інституціями, прізвищами, в енциклопедично стислому стилі подаючи тільки частину тієї інформації, яка могла б бути викладена в дуже об'ємному дослідженні, що розкрило б тему.

Тому переважно подаю тільки велику кількість прізвищ чи назв - без детальної характеристики, хоча чимало з них на це великою мірою заслуговують. У більшості випадків обмежуся лише простою констатацією фактів, переліком прізвищ осіб (детальніші дані про які читач знайде у польських виданнях енциклопедичного характеру), діяльність яких дотепер нерідко замовчували, або перекручували.

Деякі історичні, державницькі і суспільно-політичні аспекти

Протягом століть у Львові довший (декілька тижнів або місяців, часом навіть понад рік), чи коротший час перебували польські державні мужі - королі, члени королівської сім'ї, князі, президенти тощо. Починаючи від мазовецького князя з роду П'ястів Болеслава Тройденовича (перша половина XIV ст.) та короля Казімєжа Великого (від 1340 р.) Львів віддвідували королі Польщі Владислав Ягєлло (тут і далі усі польські імена та прізвища подаватимемо у польській мовно-фонетичній транскрипції), а також королева Ядвіґа та інші члени сім'ї Ягєлла, Владислав III, Казімєж Ягеллончик, Ян І Ольбрахт, Зиґмунт І, Стефан Баторій, Зиґмунт III, Владислав IV, Ян Казімєж, Міхал Корибут Веньвєцький, Ян III Собєський, його дружина Марія Казімєра та ін. члени родини Собєського, які дуже тісно були пов'язані зі Львовом. Останнім королем, який не тільки неодноразово відвідував наше місто, а й народився в ньому, був Станіслав Лещинський. Загалом польські королі в період від 1340 до 1704 р. понад сто разів відвідували столицю Руського Воєводства, яким був Львів. Разом з ними і членами королівських сімей (королевами, принцами-наступниками тощо), знаттю (гетьманами, маршалками) до Львова приїжджали чимало надвірних та інших супровідних осіб, серед них і артисти (переважно музиканти, актори, художники), присутність яких позитивно впливала на розвиток мистецтв у цьому місті.

1270 роком датують заснування у Львові найстарішого латинського (римо-католицького) костьолу св. Иоана Хрестителя, збудованого завдяки дружині князя Лева Даниловича - Констанції, сестрі блаженної Кінґи. З того часу тут збудовано велику кількість римо-католицьких храмів (у 1939 р. їх діяло 33), переважну більшість яких можна вважати матеріальною культурною спадщиною львівських поляків. Від 1373 р. існувало латинське галицьке архиепископство зі столицею у Львові, яке 1414 р. перетворено на львівське архиепископство, що з ним пов'язана діяльність багатьох духовних осіб, серед яких були визначні просвітителі й меценати культури. Патроном Львівської архидієцезії був архиепископ, блаженніший Якуб Стрепа (Стшемє) (1340-1409).

Серед найвизначніших можна назвати видатного гуманіста XV ст. Гжегожа з Сянока, львівського архиєпископау 1451-1477 pp., колишнього співака папської капели, який привіз до Львова копії багатьох творів тогочасних європейських композиторів і дбав про розвиток господарства й освіти. У XVI ст. тут діяли єзуїти - Бенедикт Герберт - видатний гуманіст, ректор і педагог міської школи та Пйотр Скарга - визначний діяч контрреформації та проповідник, теолог і католицький письменник, канцлер львівської капітули. Архиепископом Львівським був іменований також відомий історик Ян Длуґош, який помер у 1480 р. Можна було б перерахувати чимало визначних архиєпископів та єпископів, що відіграли значну роль у суспільному житті міста. Назвемо тільки декілька прізвищ римо-католицьких ієрархів, зокрема Яна Дмитра Соліковського - видатного політичного діяча, одного з авторів Берестейської Унії, Вацлава Гієроніма Сєраковського

- автора релігійних творів (XVIII ст.), видатних пастирів XX ст., архиєпископів-митрополитів - слуги Божого Юзефа Більчевського, Юзефа Бандурського, Боліслава Твардовського, Еуґеніуша Базяка, Мар'яна Яворського, а також загально знаного і в українському, особливо греко-католицькому середовищі отця Рафала - єпископа Владислава Кєрніцького - довголітнього настоятеля храму Пресвятої Богородиці Діви (помер у 1995 p.).

Львів відвідували також визначні політичні діячі й полководці. Зокрема у 1792 р. тут перебував Тадеуш Косцюшко. Багато разів (від 1901 p., інколи довгий час) бував тут Юзеф Пілсудський - і перед Першою світовою війною, коли за його ініціативою та участю створено декілька парамілітарних організацій, і підчас війни та після неї - як один з головних творців незалежності Польщі. Бували тут також президенти Польщі, зокрема Іґнаци Мосціцький, що від 1912 p., як видатний хімік, був 10 років професором Львівської Політехніки, а в останні роки - Войцєх Ярузельський (1990) та Лєх Валенса (1994). Приїздили сюди й чимало інших польських політичних і державних мужів. Нагадаємо тільки, що два останні головнокомандувачі польських збройних сил на Заході - В. Сікорський та К. Соснковський були випускниками Львівської Політехніки, а легендарний генерал С. Мачок - Університету Яна Казімєжа.

Нагадаємо також, що від середини XIX ст. цісарськими намісниками Галичини були виключно поляки. Першим став В. Залєський, широко відомий як Вацлав з Одеська, автор збірки "Пісні польські і руські галицького люду", а згодом - А. Голуховський, К. Бадені, А. Потоцький, М. Бобжинський та В. Коритовський. Абсолютна більшість львівських староств, бургомістрів, президентів та радників також були польського походження.

Від 1775 по 1848 р. у Львові діяв Галицький сейм з виконавчим органом - Становим виділом, а з 1861по 1914 р. тут діяв Галицький Крайовий Сейм з Крайовим виділом, що був його виконавчим органом. У цих, як і в більшості інших органів влади, переважну більшість становили поляки.

Вже в перші роки австрійського владарювання Львовом тут почали виникати різноманітні польські організації, товариства, об'єднання тощо. Так, наприклад, 1796 р. постала перша після поділу Речі Посполитої загальнонаціональна організація, що прагнула до відродження незалежності, - "Централізація Львівська" під керівництвом В. Дзєдушицького. В 30-х pp. виникло декілька підпільних незалежницьких організацій: у 1831 р. - "Комітет" з К. Красіцьким на чолі, в 1832 р. - "Союз двадцяти одного", в 1834 р.

- "Союз польських карбонаріїв", в 1835 р. - "Товариство польського народу". Усі вони були розбиті австрійцями, оскільки готували повстання проти них. Після 1837 р. тут існували Головні Збори підпільної незалежницької організації "Об'єднання Польського Народу", до чільних діячів якого належав, між іншим, С. Гощинський. В період "Весни народів" у Львові, який разом з Краковом був тоді основним осередком польського політичного життя, 14 квітня 1848 р. постав Польський Національний Комітет, який зажадав від цісаря реформ в дусі автономії, а то й цілковитої незалежності Галичини.

У дальші десятиліття у Львові виникли інші політичні угруповання. Наприклад, в 1890 р. заснована Галицька Робітнича Партія, перетворена потім у Польську Соціально-Демократичну Партію Галичини і Сілезії (1892), а відтак у Галицьку Соціально-Демократичну Партію. В 1908-1914 pp. тут діяла незалежницька організація "Бартошові Дружини", а в 1910 р. виникла легальна організація військової підготовки "Стшелєц", що в 1914 р. стала базою для постання Польських Леґіонів на чолі з Ю. Пілсудським. В січні-травні 1911р. постала перша польська скаутська організація "гарцерів" (організація гарцерська).

Але не тільки партії чи політичні організації поляки створили у Львові. За даними тільки на 1907-й рік, існувало понад 100 різноманітних об'єднань поляків. Не маємо можливості їх всіх перелічити. Назвемо тільки кільканадцять найважливіших. Польське Гімнастичне Товариство "Сокіл" (1867), суспільне об'єднання польських ремісників "Ґвязда". Польське Педагогічне Товариство, Польське Природниче Товариство ім. Коперника у Львові (всі - 1868), Політехнічне Товариство (1877), що з 1883 р. видавало "Часопісмо Технічне", Товариство Народної Освіти (1880), Мацєж Польска (1882), Товариство Вчителів Вищих Шкіл (1884), Літературне Товариство ім. Адама Міцкєвича у Львові (1886), що з 1887 р. видавало "Памєнтнік Літерацкі", Товариство Прихильників Освіти (1890), Товариство Вчителів Народних Шкіл міста Львова (1890), Товариство Польських Журналістів (1893), Товариство Народної Освіти (1897), Спілка Польських Художників (1899, а від 1866/67 р. існувало також Товариство Красних Мистецтв), Спілка Польських Художників (1899), Народний Університет ім. Адама Міцкєвича (1899), Польське філософське Товариство (1903, а від 1886 р. - Польське Історичне Товариство, що видавало "Квартальнік Гісторични"), Спілка Селянських Театрів та Хорів (1907) та кілька десятків інших. В багатьох з них, незважаючи на їх польський національний характер, брали участь також українці.

В тому самому періоді (до Першої світової війни) у Львові діяло також кілька інших культурних осередків. До найважливіших з них належав Національний Заклад ім. Оссолінських (Оссолінеум), відкритий 4 червня 1817р., що мав багату публічну бібліотеку з рукописами й книжковими виданнями, художні збірки (картини, скульптура, нумізматика тощо) та вів науково-дослідну і видавничу діяльність (від 1878 р. видавав головним чином підручники, а від 1919 р., маючи виключне у Польщі право, - твори класиків польської художньої літератури). Поляки володіли також рядом музейних збірок та архівів. До них належали: Музей Художнього Промислу, Передісторичний, Етнографічний і Природничий Музей ім. Дзєдушицьких, міська художня галерея "Національна Галерея Міста Львова", Музей гр. Баворовських, Збірка і Галерея Малярства ім. Мьончинських-Дзєдушицьких, національний Музей ім. Короля Яна III Собєського, Римо-Католицький Архидієцезіальний Музей ім. Яна Длуґоша, Польський Шкільний Музей, Бібліотека Дзєдушицьких, яку називали Потужицьких, або Поту жицькою, Бібліотека Павліковських, Музей Владислава Лозінського, Бернардинський Архів (Крайовий Архів гродських і Земських Актів) і Міський Архів з Міським історичним Музеєм та ін. Всі вони були доступні мешканцям міста різних національностей.

Вище наведено приклади утворення у Львові певних польських політичних угруповань. Належить зазначити, що від кінця XIX ст. тут мали свої доволі сильні представництва більшість польських загальнонаціональних партій та політичних угруповань - від крайніх правих до крайніх лівих. Майже всі вони мали свої друковані органи.

Починаючи від 1811р., коли у Львові почала виходити польськомовна "Газета Львовска" (згодом - з додатком "Розмаітосьці"), тут у XIX - перших 4-х десятиліттях XX ст. виходило безліч часописів - від щоденних газет до тижневиків та інших періодичних видань польською мовою. В них збережена для історії не тільки велетенська інформація про актуальні події суспільно-політичного характеру в світі та місті, а й величезна кількість інформації про події культурного життя нашого міста, зокрема рецензії на численні вистави, виставки, концерти та інші вияви мистецького життя Львова. Серед найбільш популярних, що виходили протягом довгого часу, були: "Слово Польскє", "Дзєннік Польські", "Кур'єр Львовскі", "Слово Народове", "Вєк Нови", "Хвіля", "Газета Цодзєнна", "Газета Нєдзєльна", "Газета Поранна", "Газета Вєчорна", "Ілюстровани Експрес Поранни", "Ілюстровани Експрес Вєчорни", "Ілюстровани Гонєц Поранни", "Ілюстровани Гонєц Вєчорни", Львовскі Ілюстровани Експес Поранни", "Львовскі Ілюстровани Експрес Вєчорни", "Дзєннік Польскі", "Газета Людова", "Газета Гандльова", "Газета Мєщаньска", "Газета Народова", "Газета Научицєльска", "Глос", Гонєц Польскі", "Герольд Польскі", "Ютшенка", "Львовянін", "Музеум", "Наш Край", "Ойчизна" та багато інших. Для нас та для прийдешніх поколінь вони є невичерпним джерелом найрізноманітніших відомостей того часу.

Від часу отримання Галичиною автономії (самоврядування) й утворення у 1861 р. Крайового Сейму та інших крайових інституцій спостерігається щораз більш інтенсивна діяльність "польського лобі" (вживаючи сучасну термінологію) на усіх рівнях державної влади, адміністрації та самоврядування Львова. Представники польського населення порівняно з українським посідають набагато більше місць як у центральних органах - в австрійському парламенті та у палаті панів у Відні, так і в Галицькому Сеймі, у всіх структурах Намісництва, Президії Поліції, Шкільній Крайовій Раді, органах юстиції, в міському магістраті, не говорячи вже про різноманітні інституції шкільництва й культури. На домінацію поляків у всіх сферах публічного життя й управління нарікають всі українські публікації, які торкаються цих справ. Не можна їм не вірити, оскільки дослідники підкреслюють це явище як очевидний "неґатив". Ми ж зараз говоримо про об'єктивно існуючу ситуацію, не оцінюючи її з правово-моральної сторони, тобто не визначаючи - що було справедливим, а що кривдним для тієї чи іншої національної групи населення. Констатуємо лише, що фактично такий стан речей існував насправді.

Ствердимо також наявність однієї дуже цікавої і незвичайної тенденції. Від початку свого панування австрійці, проводячи державну політику германізації усіх сфер духовної діяльності та управління, мали намір, між іншим, "онімечити" місцеве населення, особливо в містах, а передусім - у Львові. Цьому були підпорядковані всі дії органів влади, що їх в перші десятиліття від 1772 р. репрезентували численні австрійські урядники (австрійці, німці, угорці, чехи тощо) та члени їх сімей, які наїхали до Львова з різних провінцій імперії у великій кількості.

Проте після подій 1848 р. та у подальші десятиліття, під впливом польських незалежницьких чинників та інших явищ, спостерігається зворотня тенденція - тенденція полонізації усіх сфер управління та повсякденного життя. До кінця XIX ст., до початку Першої світової війни абсолютна більшість австрійців, німців, чехів, угорців - колишніх "ґерманізаторів" - і фактично полонізувалися. Багато з них стали справжніми польськими патріотами (у всякому разі - нащадки тих, що приїхали сюди з іншою місією). Тому серед польських вчених і митців Львова нерідко зустрічаються прізвища, що звучать не по-польськи. Цей фактор ще більше сприяв польській домінації у всіх сферах влади та духовної діяльності. При цьому зауважимо також іншу тенденцію - доброзичливого співіснування усіх національних груп, особливо на культурницькому рівні, звичайно, за збереження та "конкурентного" піклування про розвиток своїх національних традицій, інституцій, тощо.

"Польська домінація" посилилась ще більше від 1919 р., після польсько-української війни та завоювання незалежності Польщі, внаслідок якої Львів увійшов до неї. Польськими стала абсолютна більшість (якщо не усі) органів влади, судівництва, інституцій культури, шкільництва тощо.

Згідно з офіційними даними, у 1927 р. на 238 300 мешканців Львова було 136 519 поляків, хоч у даних за віросповіданням ці цифри виглядають дещо інакше. Інші дані, 10-ма роками пізніше, свідчили про наявність тут близько 58% поляків. Безперечним є, проте, факт, що більшість населення Львова, в тому й єврейського (яке становило близько 29% від загальної кількості), рідною мовою вважала польську. Це становище кардинальним чином почало змінюватися після вересневих подій 1939 р. Внаслідок депортацій 1939-1941 pp. та після 1944 p., внаслідок воєнних дій та екстермінації німецькою окупаційною владою, внаслідок так званої "репатріації" у післявоєнні роки, а також фальсифікування певних даних радянськими органами, - кількість поляків у Львові щораз більше зменшувалася. Після останнього перепису населення у 1989 р., за офіційними даними, їх тут залишилося близько 10 тис, тобто трохи більше 1 відсотка від загальної кількості мешканців міста.

Сфера освіти, науки, культури, мистецтва

Як і в попередньому розділі, тут ми в основному беремо до уваги ситуацію до 1939 р.

Дані з польського видання "Енциклопедія Повшехна" за 1927 рік говорять про існування у Львові 68 загальноосвітніх шкіл нижчого ступеня (загальних - "повшехних"), 32 гімназій, 8 вчительських семінарій і ряду професійних шкіл. Мабуть, зайвим буде ствердження, що абсолютна більшість цих закладів була польськими.

Крім них, тут існували такі вищі навчальні заклади, як Університет, Політехніка, Вища Школа (а згодом Академія) Зовнішньої Торгівлі, Академія Ветеринарної Медицини, а також Крайова Школа Лісового Господарства, у 1904 р. перетворена у Вищу Школу. У Дублянах в 1856 р. створено Вищу Рільничу Школу (в 1862-1870 і 1877-1890 pp. це був єдиний польський рільничий вуз), яка у 1900 р. перетворена у Рільничу Академію (про мистецькі навчальні заклади - далі). Усі вони ще при свойому зародженні мали "польський характер" (тільки університет та політехніка переживали свій "австрійський" німецькомовний період), оскільки професура й студенти були переважно поляками.

На цьому місці подамо цілий ряд прізвищ видатних польських науковців та педагогів, що працювали у названих вузах.

Університет

Як уже було сказано, фундатором єзуїтської Академії у 1661 p., від якої починає свою історію Львівський Університет, був король Ян Казімєж. Від того часу аж по радянський період у цьому одному з найстарших у Європі вузів, поряд з іншими, працювали багато польських фахівців, серед яких була ціла низка видатних представників польської наукової та педагогічної думки. Ще більшим був величезний загін поляків - випускників Академії та, особливо, Університету.

Одними з перших університетських професорів були Г. Пирамовіч - видатний педагог і реформатор польського шкільництва, освітній діяч, письменник і єпископ, Т. Крусінський - європейської слави орієнталіст, геральдик К. Нєсєцкі. Ректорами були, зокрема, архиєпископи В. Бетанський і А. А. Скарбек-Анквіч, деканом теологічного факультету архиепископ Ф. Кіцкі, проф. теології єп. Ф. К. Захаріасевич, проф. церковного права Я. Добжанський та ін. Одними з перших випускників стали І. Красіцький - видатний поет, прозаїк, автор комедії та байок, єпископ. Я. С. Яблоновський - статистик і політик, поет Ф. Карпінський.

В пізніших часах видатними професорами Університету були: на теологічному факультеті (ніде не подаємо спеціалізації) Ю. Комарніцький, Б. Яшовський, С. Нараєвський, Я. Жуковський, М. Сєнятицький, Т. Мишковський, Я. Сьлюсаж, С. Висоцкий; на факультеті права та політичних знань А. Янович, О. Бальцер, В. Абрагам, Ш. Гризєцький, С. Стажинський, В. Охенковський, С. Гломбінський, А. Гальбан, М. Хлямтач, Е. Тілль, І. Кошенбар-Лисковський, А. Долінський, Ю. Бузек, Л. Пінінський, В. Пілят, А. Віняж, Я. Розвадовський, П. Домбковський; на лікарському факультеті

- Г. Кадиі, Л. Ридиґєр, А. Глюзінський, Я. Прус, А. Н. Марс, А. Обжут, В. Лу-касєвіч, Е. Махек, В. Шимоновіч, С. Бондзинський, В. Сєрадзький, Л. Попєльський, Я. Рачинський, Г. Гальбан, Г. Зємбіцький, Ю. Вічковський, Р. Баронч, Ф. Косьмінський, В. Биліцький, А. Габришевський, А. Соловій, Е. Ковальський, А. Шуліславський, А. Гонька, Р. Ренцький, А. Беднарський, Т. Богосєвич, Е. Бєрнацький, Ю. Марковський, К. Панек, Є. Модраковсь-кий; на філософському факультеті - Т. Цєсєльський, Б. Радзішевський, Т. Войцєховський, Е. Г. Дуніковський, Б. Кручкєвич, Ю. Пузина, Б. Дембінський, І. Зашкевський, К. Твардовський, Я. Болоз-Антонєвич, Л. Фінкєль, Р. Зубер, М. Смолуховський, Ю. Каллєнбах, С. Вітовський, Ю. Сємірадзький, Е. Порембовіч, М. Вартенберґ, М. Раціборський, К. Гадачек, С. Толочко, В. Брухнальський, А. Семкович, А. Раціборський, Ш. Ашкенази, А. Гіршберґ, М. Ернст, Г. Вєльовєйський, В. Тайссейр, І. Шидловіч, В. Я. Ляска, Е. Ромер, С Кемпінський, В. Рубчинський, А. Шельонговський, Б. Мань-ковський, К. Войцєховський, Б. Губринович, С. Закшевський, С. Грабський, В. Вітвіцький, С. Опольський, Р. Негруш, Ю. Шпільман, В. Ган (усі наведені дані - за 1907 рік).

У XIX ст. постала львівська історична школа, основними представниками якої були К. Ліске та Т. Войцєховський. А перед 1918 р. навколо Ш. Аскеназе сформувалася інша історична школа, що займалась історією дипломатії та політики XVII-ХІХ століть. Навколо Ф. Буяка виникла школа істориків народного господарства. О. Бальцер репрезентував засновану ним школу історії держави (устрою) і права. Видатними організаторами історичної науки були К. Ліске, Л. Фінкєль, Ш. Ашкенази, С. Закшевський - творці польської неоромантичної історіографії. Значний внесок у польську науку внесли історики Л. Кубаля, Я. Птасьнік, А. Шельонговський, Т. Войцєховський, К. Бадецький, Л. Колянковський, С. Лемпіцький; філологи - класичної філології - Л. Цвіклінський, С Вітковський, 3. Венховський, Ф. Смолька, романісти Е. Порембовіч, 3. Черни, К., Ярецький, Т. Бой-Желєнський; орієнталісти В. Котовіч, 3. Смогожевський; полоністи Г. Улашин, Г. Гертнер, В. Ташицький, П. Пілят, А. Брікнер, П. Хмєльовський, В. Брухнальський, Ю. Каллєнбах, В. Губриновіч, К. Кольбушевський, Ю. Кляйнер, К. Войцєховський, С. Скварчинська, В. Гаан, Е. Кухарський, Я. Каспрович, Р. Інгарден, а також Я. Куриловіч (індоєвропейське мовознавство), В. Ташицький (філологія слов'янська), співтворець польської історичної діалектології, світової слави славіст Т. Лєер-Сплавіньський; правники Ю. Макаревич, Л. Ерліх, К. Пшибиловський; логіки К. Айдукєвіч; мистецтвознавці Я. Болоз-Антонєвіч, В. Подляха, К. Лянцкороньська, М. Гембарович; економісти Л. Білінський, С. Гломбінський, С. Грабський; світової слави вчені: Г. Арцтовський - геофізик і географ, Ю. Парнас - біохімік, один з творців львівської біохімічної школи, С. Банах - творець львівської математичної школи, Р. Вайґль - біолог, винахідник протитифозної вакцини, В. Шимонович - гістолог, К. Бартель - математик, багаторазовий польський прем'єр міністр та міністр, Е. Ромер - творець сучасної польської картографії та багато-багато інших, що принесли славу своєму вузові, місту й польській науці. Згадані професори виховали цілу плеяду учнів - своїх послідовників, чимала частина яких також здобула почесне місце в науці. У більшості з цих професорів, крім польських, вчилися також українські студенти.

Політехніка

Польськими професорами Політехніки, заснованої у 1844 р. а у 1877 р. перетвореної у Школу Політехнічну, в 1907 р., зокрема, були Ю. Захарієвич - ректор (не подаємо спеціальності), Ю. Нєдзьвєцкі, Б. Мариняк, Ю. Я. Биковський, К. Скібінський, Б. Павлєвський, П. Дзіковський, М. Лазарський, Р. Гостковський, К. Олєарський, М. Тульє, С Нєментовський, Р Дзєсьлєвський, Т. Фідлєр, С. Відт, С. Кемпінський, В. Пілят, Л. Сирочинський, Т. Тальовський, В. Синєвський, Т. Годлєвський, Л. Бодашевський, Р. Залозєцький, А. Попєль, Р. Вавнікєвич, Е. Ромер, С Здобніцький, Я. Богуцький, 3. Криговський, К. Яновський, С. Нєментовський, а в пізніші роки - І. Мосьціцький, К. Бартель, С. Банах, Є. Міхальський, Я. Лопушанський, В. Станєвіч, В. Сторожек, А. Ломніцький, К. Куратовський, Л. Грабовський, В. Войтан, Д. Зброжек, Е. Вільчкєвіч, С. Улям (один з творців американської атомної бомби), С Брила, Е. Сухарда, Б. Рога, В. Круковський, А. Єлльонек, К. Ідашевський, В. Мозер, А. Ломніцький, Я. Токарський, Т Вісьньовський, М. Смолуховський, В. Лєсьнянський, С. Анчиц, В. Бужинський, Р. Віткєвич та ін.

Академія Ветеринарної Медицини

Численний загін польських фахівців працював у заснованій у 1881 р. Академії Ветеринарної Медицини (початково мала іншу назву). Серед провідних її професорів, зокрема, були: П. Зайфман, А. Баранський, Г. Кадиі, Ю. Шпільман, С Круліковський, М. Ірабовський, С Фібіх, В. Кульчицький, К. Панек, 3. Марковський, С Нємчицький, В. Морачевський, Б. Яновський, Є. Александрович, К. Шудловський (усі названі були директорами або ректорами), П. Кретовіч, Я. Прус, Ю. Нусбаум-Гілярович, Г. Пьотровський, Т. Голобут, С Домбровський, Л. Якса-Биковський, 3. Штойзінґ, С. Іжевський, С. Перський, А. Травінський, Б. Яновський, А. Бант, А. Клісєцький, А. Закшевський, Г. Полюшинський, С Лєгежинський, В. Сковронсь-кий, Т. Конопіньський, Т. Ольбрихт, Е. Гамерський та ін.

Торговельна Академія - Академія Зовнішньої Торгівлі

Заснована у 1899 p., Академія, як і інші львівські вузи, мала велику кількість професорів-поляків. Були ними й 3 довоєнні ректори: А. Павловський, Г. Коровіч та С. Рузєвич. Серед провідних професорів Академії слід назвати таких поляків, як Ю. Чижевський, А. Домбровський, К. Ігнатовіч, А. Верещиньський, Ч. Крогульський, С. Смолєвіч, С Гурняк, С, Інгльот, К. Цєсєльський, С Кохановський, М. Шарський, М. Гонзатко, К. Пшибиловський, Т. Стобєцький, 3. Черни, Ю. Кохановський, К. Карпінський, М. Ясінський, А. Новак-Пшигродзький, К. Ціпсер, М. Ціммерман, 3. Гаан, К. Сосьніцький, Д. Оборський, Е. Білінкєвіч, С. Уума, А. Доліньська, А. Роіньський, А. Матачиньський, С Сьвігост, Б. Чурук, Т. Вондрауш, В. Самолєвіч, Петиняк-Санецький, Узнаньський тощо.

Катедральний собор. К. Ауер. Літографія
Катедральний собор. К. Ауер. Літографія

Рільнича Академія в Дублянах

Заснована у 1856 р. початково як Середня Рільнича Школа, потім вища Ш. P., а від 1901 р. - Академія. її професори переважно були мешканцями Львова. До них належали також представники польської частини професури: М. Жельковський, Ю. Годлєвський, К. Паньсковський, Т. Рильський, 3. Струсєвич, Р. Вавнікєвич, Ю. Поморський, Е. Сухарда, 3. Клєменсєвич, Д. Шимкєвич, Б. Фуліньський, Ю. Токарський, К. Ружицький, Г. Рурський, С. Павлик, А. Йошт, Т. Гологурський, 3. Марковський, М. Раціборський, К. Мічиньський, К. Айдукєвич, М. Ковалєвський, Я. Залєський, С. Грабовський, С Круліковський, С Соколовський, Ю. Сємірадзький та ін.

Звичайно, сучасному читачеві абсолютна більшість прізвищ нічого не говорить. Наголосимо проте, що серед згаданих професорів Університету, Політехніки і трьох Академій були науковці з європейським та світовим ім'ям. Завдяки їх педагогічній діяльності протягом існування названих вузів були вишколені кадри високого класу, які вже після 1939 p., особливо у післявоєнний період, успішно далі розвивали науку своїх вчителів та попередників. Українські кадри, підготовлені й вишколені у польських вузах польськими фахівцями, зробили великий внесок у розвиток науки, народного господарства, освіти, культури, мистецтва Львова й України у різні часи. Те саме стосується польських кадрів. Відомо, що в міжвоєнний та післявоєнний період кадри науковців Львова, що роз'їхались по різних містах Польщі, у багатьох випадках заклали фундамент сучасної польської науки і культури.

Крайова Школа Лісового Господарства

Цей навчальний заклад, що виник у 1871 (1874) p., і є попередником пізнішого Лісотехнічного інституту (зараз Університет), також мав ряд професорів-поляків. Серед них були 3. Дем'яновський, С. Соколовський, М. Яненко, Б. Блоцький, А. Козіковський, М. Малчиньський та ін.

Сфера культури й мистецтва

Поляки залишили по собі Львову і львів'янам величезну матеріальну спадщину, зокрема культурного характеру. Не будемо торкатися й обговорювати тих численних збірок, що є у львівських музеях, Галереях, архівах, бібліотеках тощо. Зазначимо лише, що особливо в другій половині XIX та перших десятиліттях XX ст. у Львові польськими архітекторами й будівничими збудовано велику кількість будівель, споруд публічного й приватного призначення. їх використовують сьогодні і використовуватимуть прийдешні покоління львів'ян. Частина з них є справжньою окрасою нашого міста.

Немає змоги перелічити усіх архітекторів та їх визначні споруди. Наведемо тільки декілька прикладів творчості польських будівничих.

Однією з найкращих є споруда Великого Театру (нині Театр опери і балету). Збудований за проектом 3. Горголєвського, театр має внутрішнє художнє оформлення декораторів Т. Рибковського, 3. Розвадовського, С. Батовського, С. Рейхана, А. Попєля, унікальну завісу польського (а не, як до недавна твердили, - російського!) художника Г. Сємірадзського. Ю. Захарієвич є автором споруди Політехніки, Галицької Ощадної Каси (нині Музей Етнографії та Художнього Промислу); А. Захарієвич - Торговельно-Промислової Палати (зараз Біржа на просп. Шевченка), Земського Кредитного Товариства (нині правління Національного Банку), Акційного Союзного Банку (тепер управління МВС); Ф. Ксєнжарек - Палацу Галицьких Намісників (облвиконком), В. Садовський - Галицького Музичного Товариства (Філармонія), В. Марконі - Музею Художнього Промислу (Національний Музей), Я. Яновський - казарми жандармерії (колишня тюрма на Лонцького, зараз Міське управління МВС), Т. Обмінський - Товариства "Дністер" на вул. Руській, гімназії та бурси українського Педагогічного Товариства, костьолу Остробрамської Божої Матері на верхньому Личакові (зараз греко-католицька церква), Т. Тальовський - костьолу св. Ельжбєти, єврейської лікарні на Раппопорта тощо. З-поміж інших польських архітекторів назвемо ще декілька прізвищ: Р. Фелінський, В. Гжимальський, П. Тар-навецький, М. Лужецький, В. Мінкєвич, Ю. Пйонтковський, Л. Б. Рамулт, М. Улям, Е. Червінський, В. Дердацький, Б. Віктор, Я. Новорита. їх будинки, нерідко "безіменні", прикрашають багато вулиць та площ нашого міста.

У Львові проживав та творив цілий ряд художників, скульпторів, декораторів. Адже Львів славиться, зокрема, неповторною красою тих будинків та їх внутрішніх прикрас з початку XX ст., що використані в стилі "сецесії" (сецесіону). Це не тільки творіння архітекторів, а й скульпторів, декораторів, художників. У Львові від 1866 р. існувало Товариство Друзів Красних Мистецтв, що об'єднувало польських (К. Сіхульський, Ф. Паутш, В. Яроцьтовариствакий, Р. Братковський, С. Дембіцький, Ю. Макаревич, С. К. Островський, 3. Цьвікліньський та ін.) та українських (як же це характерно!) художників. Від 1890-х pp. тут функціонували приватні майстерні малярства і скульптури С Качор-Батовського, М. Гарасимовича, А. Попєля, А. Аугустиновича та ін. Ще раніше, від 1877 p., діяла Промислова Школа, в якій працювали, зокрема, художники В. Садловський, Ю. Белтовський, К. Белтовська, Е. М. Пешт, Т. Рибковський, В. Криціньський, С. Рейхан. Від 1912 р. діяла Вільна Академія Красних Мистецтв Л. Підгородецького, в якій одним з професорів був Ф. Вигживальський. Від 1899 р. існувала Спілка Польських Художників, яку очолював тоді С Рейхан. Серед інших художників-живописців можна назвати такі імена: К. Млодніцький, 3. Сідоровський, Ф. Тепа, А. Хмєльовський, Т. Крушевський, К. Стефанович, М. Ольшевський, В. Радзішевський, С Строінський, Л. Тирович, 3. та І. Ацеданьські, Ю. Кратохвіля-Відимська, 3. Говоркова, Я. Станіславська, С. Кацпровський, Я. Новотнова, В. Яроцький, Я. Машковський, Г. Родаковський, В. Лєопольський, Л. Стрийновський, М. Созанський, С Бєщад, С Качор-Батовський, М. Вєвюрський, 3. Розвадовський, А. Ауґустинович, М. Герасимович і, звичайно, А. Ґроттґер. Серед скульпторів відомими були прізвища Ц. Годебського, С Яжимовського, С P. Лєвандовського, Л. Дрекслєрувни, 3. Курчинського, С. К. Курчинського та багатьох інших. А артистичне ремесло (прикладне мистецтво) гідно репрезентували М. Вексувна, М. Томашевська, В. Бєлєцький, М. Ольшевський та ін. Твори цих митців мають Львівська Картинна Галерея, інші галереї та приватні збірки.

Принагідно нагадаємо, що від часу Першої Крайової Виставки у 1894 р. в спеціально збудованому приміщенні на території Стрийського парку до 1939 р. демонструвалася намальована на замовлення Львова так звана Рацлавіцька Панорама (про битву польського війська під проводом Т. Косцюшко з російським військом у 1794 p., авторами якої були Я. Стика та В. Коссак. Нагадаємо також, що крім збережених до сьогодні пам'ятників А. Міцкевичу (1905). Яну Кілінському (1896) та Бартошеві Піовацькому (1906), у Львові були пам'ятники іншим польським діячам: королю Яну III Собєському (1898), гетьманові Яблоновському (половина XVIII ст.), А. Фредро (1897), К. Уєйському (1901), А. Голуховскому (1906) та Ф. Смольці (1912).

Все життя або якийсь його відрізок провели у Львові польські поети та літератори, письменники й драматурги, літературні критики тощо. До найдавніших належать поет, гуманіст і педагог XVI-XVII ст. Ш. Шимонович, поети XVII ст. Б. Зіморович (був також бургомістром) та Ш. Зіморович. Особливо "наповненими" такого роду творцями були XIX та XX ст. Тут тоді жили чимало поетів й письменників, що мали загальнонаціональне значення: В. М. Залєський, С. Гощинський, К. Уєйський, В. Поль, Вал. Лозіньський, Вл. Лозіньський, Я. Лям, Я. Захаріясєвич, А. Асник, А. Креховєцький, М. Бєрнацький, В. Загурський, А. Фредро, Г. Запольська, М.Конопніцька, Л.Стафф, Я. Каспрович, К. Макушинський, Б. Островська, М. Вольська, В. Белза, С.Чернецький, Я. Віттлін, К. Іжиковський, Я.Парандовський, Ю.Каден-Бандровський, С.Пшибишевський, К. Броньчик, Г. Збєжховський, О. Ортвін (Ор-От), Г. Рурська, М. Яструн, Я. Грошковський, Т. Бой-Желєнський, Ялю Курек, Є. Борейша, Ю. Пшибось, В. Бронєвський, В. Василевська, Я. Бжоза, Є. Путрамент, Л. Пастернак та ін. Цей перелік далекий від повноти, оскільки його належало б доповнити великою кількістю професорів Університету, що займалися літературною творчістю, а також численних співпрацівників львівських часописів, які також не стояли осторонь красного письменства.

Театральне життя

а) Драматичний театр

Професійний театр у Львові заснували у 1776 р. австрійці. І тому спершу він був виключно німецькомовним. Проте оскільки на його спектаклі місцева публіка практично не ходила, дирекція змушена була піти на поступки й дозволила двічі на тиждень ставити спектаклі польською мовою. Так тривало майже до початку 1870-х років. Від 1872 р. "німецька сцена" у Львові перестала існувати як практично не потрібна після отримання Галичиною автономії. Від того часу у Львові (поряд з театром Товариства "Руська Бесіда") існував чи існували польські театри (в кінці століття тут постав також єврейський театр).

Початково у 1780-1782 pp. та у 1787 р. виступав на "польській сцені" театр Т. і А. Трусколяських, згодом - інші польські театральні колективи: у 1793-1795 pp. - театральна антреприза Д. Моравського з Вільна, двічі - театральні колективи з Любліна. Тільки 1795 роком датується постання постійної польської театральної трупи - коли втікач криваво придушеного А. Суворовим варшавського повстання Войцєх Богуславський, якого називають "батьком польського театру", прибув до Львова. Тут, крім місцевих польських акторів, він застав і чималу частину артистів свого ж Національного Театру з Варшави. Його чотирирічне перебування у нашому місті було одним з найяскравіших періодів польського театру у Львові. Ми не торкатимемося репертуарної сфери взагалі, в тому постановок музичних спектаклів. Зазначимо лише, що у Львові - прозвучали вперше польською мовою драматичні твори Шекспіра саме завдяки В. Богуславському. Після його від їзду зі Львова до Варшави у 1799 р. протягом 10 років польська мова на львівській сцені не звучить. Тільки від 1809 p., коли до Львова перенісся зі своєю театральною трупою Я. Н. Камінський - другий видатний польський театральний діяч, - тут вже на постійно заґрунтувалася "польська сцена". В період діяльності цього майстра - директора, режисера, драматурга (автора близько 80 п'єс), перекладача і поета, редактора видань "Газета Львовска" і "Розмаітосьці" (1827-1848), тут працювали такі видатні актори, як Я. Н. Новаковський, А. Бенза, В. Смоховський, Рудкєвіч, Стажевський, А. Камінська та ін.

Графові Станіславу Скарбкові Львів завдячує будівництво першого справжнього театру - Скарбківського (зараз - театр ім. Заньковецької), який відкрито 27. III. 1842 р. виставою комедії А. Фредри "Дівочі обітниці". Від того часу на львівськй сцені відбулося багато перших постановок п'єс цього львівського драматурга, як в попередні роки - п'єс Ю. Коженьовського, що довгий час свої драматичні твори присвячував польській сцені у Львові. В той час у Скарбківському театрі працювали такі знамениті актори, як (крім названих) А. Ашперґерова, Б. Давісон, К. і Л. Рудкєвич, І.Д. і А. Стажевський та ін. Після Я. Н. Каміньського директорами польської сцени були Ю. Пфайффер, Т. Хеловський, Я. Н. Новаківський, В. Смоховський, А. Мілашевський (завдяки якому починається період польськомовного виконання світового оперного репертуару, що досі "йшов" німецькою; останні вистави німецької сцени відбулися у 1872 р.), Я. Добжанський, Ц. Добжанська і С Нєвядомський, В. Баронч, 3. Шмідт, 3. Пшибильський, Л. Геллер. З найвідоміших польських акторів у цей період тут виступали Г. Моджевська, Ю. Круліковський, В. Сємашкова, Г. Запольська, драматургічна творчість якої також вперше побачила світло рампи у Львові.

Від 1900 р. Міський Театр (що мав 3 окремі склади - драматичний, оперу та оперету) перемістився у нове приміщення Великого Театру. Період дирекції Т. Павліковського був одним з найбільш блискучих. Тут тоді відбулося багато перших постановок польських авторів. Театр уславили імена постійних акторів К. Камінського, А. Гостиньського, Я. Новацького, Ф. Ста-хович. У ньому гастролювали Г. Моджеєвська, В. Сємашкова, Ю. Слівінський, Р. Желязовський. Від 1906 р. директором знову став Л. Геллєр. За його часів тут, крім тих, що названі раніше, працювали такі актори, як К. Беднажевська, К. Френкель, М. Тарасєвич, К. Фрич.

В період від 1918 по 1939 p. керівниками драми були Р. Желязовський, М. Тарасєвич, Л. Чарновський, Т. Тщціньський, Л. Шіллер, В. Гожица, Я. Варнецький та М. Шпакєвич. В той час у драмі працювали такі видатні майстри сцени, як Ладосювна, Ладновська, Боровська, Кунцевичова, Морська, Жичковська, Ганська, Дамєньський, Ходецький, Е. Риґєр, Я. Романувна, Е. Ожеховський, В. Брохвич, В. Домбровський, Е. Фертнер, С Міль-ський, Л. Стемповський, Є. Шиндлєр, Я. Гуттнер, А. Шиманський, Я. Жмієвська, А. і М. Жабчинський, В. Мазарекуна, Г. Моджевський, В. Броднєвич, І. Гривіньська, Я. Кондрат, Е. і М. Вєрніцький, Т. Бялошиньський, І. Айхлєрувна, Я. Страхоцький, В. Красновєцький, М.Малянович-Нєдзєльська, Е.Бонецька, Е. Дзєвульська, А. Матусякувна, Ю. Махальський, Ю. Лєліва, Л. Кшемєньський, Г. Ханецька, І. Гуска, Г. Боровський, Л. Мадаліньський. Крім згаданих найвидатніших польських режисерів Л. Шіллера та В. Гожиці, спектаклі режисерували Ю. Фрончковський, Е. Хаберский, Ю. Сосновський, Е. Житецький, В. Сємашкова, Я. Стахоцький, Е. Вєрціньський, В. Красновєцький та ін. Завдяки Шіллєрові та Гожиці Львівський театр знову, як за часів Павліковського, став у ряди перших театрів Європи.

Вище мова йшла передусім про склад трупи Великого (Міського) Театру, в якому ставили драми та опери. Проте в міжвоєнному періоді існували ще інші польські театри - Малий (в залі Католицького Дому на вул. Городоцькій - зараз Театр Української Армії), в якому виставляли комедії та камерні п'єси, Театр "Новосьці" на вул. Сонячній, в якому грали оперети. Крім цих міських, існували й інші театри, наприклад, "Уль", Водевільний Театр, театр "Хохлік" в Поєзуїтському саду (парк І. Франка), "Молода Сценка" на вул. Хорущини (Філармонія) чи "Семафор" на вул. Рейтана.

б) Музичний театр

В цій сфері музичної діяльності львівські поляки мали неабиякі досягнення. З польською львівською сценою були пов'язані імена таких видатних музикантів, як Ю. Ельснер, К. Лініньський, К. Курпіньський, С. Дунєцький, І. Ф. ГунєвиччС. Сервачиньський, Г. Ярецький, С Нєвядомський, 3. Гужиньський, А. Должицький, В. Смацяжиньський, 3. Гужиньський, Є. Бояновський, Б. Вольфсталь, А. Вронський, Є. Колачковський, Ф. Слом-ковський, Т. Сигетиньський та ін., які були диригентами театру. Зауважимо, що Ю. Ельснер був майбутнім учителем Ф. Шопена, К. Ліпіньський - знаменитим суперником Н. Паганіні, С Сервачиньський - майбутнім учителем Г. Вєнявського, Г. Ярецький - учнем С. Монюшка, Т. Сигетиньський - засновником славнозвісного ансамблю "Мазовше"... Деякі з них були відомими композиторами.

Серед польських солістів, що співали в різноманітних операх та інших музичних виставах, були такі відомі співачки й співаки, як Т. Руткєвичова, Т Марецька, М. Ценецька, Е. Полляк, А. Хагановський, Я. Коелєр, П. Зелінґер, А. Шушкевич-Хоміньська, В. Стажевська, А. Вигживальська, Я. Щепаньський, В. Скібіньська, Г. Гоффман-Маєвська, М. Каміньська, А. Концевич, Б. Войновський, Ф. Квєціньський, В. Боньковський, М. Квєціньська-Добжаньська, Т. Мікульський, Л. Борковський, Т. Фрідерічі-Яковіцька, Е. Скальська, М. Юнєвич, Ю. Закшевський, М. Альма, А. Бандровський, Т. Аркльова, Я. Королевич, М. Геллер, М. Френкель, М. Павлікув, Е. Штрассернувна, Ю. Ходаковський, М. Каміньський, Ю. Єромін, М. Шляффенберґ, М. Зембріх-Коханьська, Я. Камілльова, Е. Скальська, А. Каспровічова, А. Концевич, М. Поліньська-Лєвіцька, М. Лєвіцький, А. Сарі, Г. Джевецький, А. Добош, В. Громбчевський, Г. Міловська, Т. Борковський, Ю. Худковський, Г. Зегарковський, Ю. Шиманьський, I. Богусс, В. Фльор'яньський, В. Висоцький, С. Аргасіньська-Хойновська, Г. Збоіньська-Рушковська, Г. Шуппувна, С. Ожельський, С. Сєнкєвич, Ю. Гоффман, С. Яроньський, А. Дідур, Ф. Деніс-Слонєвська, 3. Дрекслер-Паславська, С. Драбік, B. Єнджеєвська, Ч. Заремба, В. Качмар, 3. Козловська, М. Козловська, C. Корвін-Шимановська, Г. Олеська, Ю. Манн, М. Мокшицька, 3. Моссочи, А. Ніжанковський, Ф. Плятувна, М. Правдзіц, М. Я. Севільський, З. Федичковська, В. Гендріхувна, А. Хіольський, І. Цивінська, Т. Яковіцька-Фрідерічі та ін. Чимало з них виблискували яскравими зірками на багатьох сценах Європи та світу. Цілий ряд чудових співаків красувалися в складі оперети. Серед них Е. Таньська, А. Цімаєрувна, М. Збіоньський, Е. Скальська, А. Радван, К. Клішевська, С. Богуцький, Ю. Мишковський, К. Лясковський, А. Кічман, Е. Гасіньський, В. Ломіньський, А. Лєлєвич тощо.

Як відзначала варшавська критика наприкінці XIX ст., львівській опері та опереті не було рівних серед польських театрів.

Музичне мистецтво

Поряд з музичним театром у Львові помітно розвивалися й інші сфери музичного мистецтва: творчості, виконавства, шкільництва.

Серед перших найбільш відомих композиторів належить назвати Марціна Лєополіту (Львовчика), одного з найвидатніших польських композиторів XVI ст. Тим самим століттям датується виникнення у Львові Братства Музикантів, яке у 1580 р. отримувало свої "Привілеї" та в основному мало польський характер. У XIX та XX ст. у Львові жили такі польські музиканти, які займалися композиторською творчістю (подаємо їх в алфавітній послідовності): С. Барбаг, Ю. Бем, С. Берсон, В. Богданьський, А. Богуцький, С Бурса, А. Вроньський, В. Вшелячиньський, Я. Галль, І. Ф. Гунєвич, В. Данек, В. Данковський, С Дунєцький, І. Качковський, Ю. Коффлер, К. Курпіньський, С Кучкєвич, А. Ліпіньський, К. Ліпіньський, Ф. Ліпіньський, М. Мадейський, В. Мадурович, Т. Маєрський, Л. Марек, Г. Мельцер-Щавіньський, Я. Мілян, С Нєвядомський, А. Нікодемович, Ю. Нікорович, Я. Г. Новаковський, Ф. Нойгаузер, А. Орловський, Т. Папарувна, Т. Полляк, Р. Палєстер, М. Рудковський, Л. Ружицький, Ф. Рилінґ, С. Сервачинський, А. Солтис, M. Солтис, В. Тарнавський, С Турель, К. Турович, Ф. Тимольсь-кий, В. Фріман, С. Цетвіньський, В. Червіньський, Я. Чубський, Г. Ярецький, Т. Ярецький, Т. Яхімовський. Частина з них мали локальне значення, деякі - загальнонаціональне, а то й світове.

Серед представників інших музичних спеціальностей - мешканців Львова польської національності були: дириґенти С. Бараньський, А. Вронський, Є. Герт, Ф. Полляк, М. Сьвєжиньський; піаністи Я. Гоффман, Є. Лялєвич, Г. Оттанова, Т. Поляк, М. Солтисова, С Турель, М. Гошковський; скрипалі Н. Бєрнацький, К. Козловський, В. Коханьський; віолончеліст Д. Данчовський. З хоровими товариствами (а їх була у Львові велика кількість, наприклад, "Лютня", "Ехо", "Бард", "Хор Політехніків", "Львівський академічний хор", "Львівський робітничий хор", "Хор львівських друкарів", "Гейнал", "Ліренка", "Пєсьнь") працювали, зокрема, Р. Куклєвич, С. Нєдзєльський, К. Орловський, С. Цетвіньський тощо.

Львів був унікальним містом щодо розвитку музичного шкільництва. Ще у 1615 р. тут постала Бурса музикантів. Особливо плідними на музичні школи різного рівня та спеціалізації були XIX та XX ст. Починаючи від створеної у 1839 р. музичної школи, утвореного роком раніше Галицького Музичного Товариства, що від 60-х років XIX ст. набуває все більше польського характеру (від 1919 р. носило назву Польського Музичного Товариства), - у Львові до 1939 р. виникло понад 150 (!) музичних шкіл, переважно польських. У 1914 р. тут рівночасно існувало 60 шкіл. Найбільш вагомі серед них - це школи Л. Марка (назви від їх керівників-власників), Л. Вільчопольської, Т. Папарувни, К. Козловського, В. Висоцького, В. Богданьського, Я. Дунін, П. Ляхнер-Косьцєлєцької, Й. Ляурецької, П. Стружецької-Соботової, К. та С Мікулі, Я. П. Вигнаньського, Я. Гживіньської, 3. Козловської, А. Домбровської, Г. Оттавової, Н. Щиціньської, С Каспарек, С. Ружицької, Г. Одеської, Ч. Заремби, М. Райсувни, 3. Свонтковської, ім. І. Я. Па-деревського, ім. І. Фрідмана, товариств "Гармонія", "Ехо", "Лютня", Львівський музичний ліцей, Міський музичний інститут та ін. До речі, декілька з них (щонайменше 5) мали назву "вищих". Більшість згаданих музикантів працювали педагогами названих шкіл.

Проте справді вищими музичними навчальними закладами у Львові були заснована у 1854 р. Консерваторія Галицького (Польського) Музичного Товариства та заснована у 1902 р. як Львівський Вищий Музичний Інститут (А. Нєментовської) Консерваторія ім. К. Шимановського (від 1931). В обох навчальних закладах працювали видатні музиканти, які підготували величезну кількість фахівців, чимала частина яких стали окрасою польського та українського музичного мистецтва. Директорами Консерваторії Г(П)МГ були, зокрема, такі польські композитори, як М. Солтис та його син Адам. Тут працювали такі професори, як піаністи Ф. Сломковський, В. Сєрославський, В. Вшелячиньський, Ф. Нойгаузер, Г. Мельцер, Г. Козловська, К. Тарнавська, Л. Ружицька, М. Солтисова, Є. Лялєвич, Г. Оттавова, В. Фріманн, Т. Маєрський, скрипалі К. Козловський, В. Коханьський, М. Лобажевський, Г. Чаплінський, віолончеліст Д. Данчовський, вокалісти В. Смацєжиньський, В. Висоцький (з класу якого вийшла ціла плеяда польських та українських оперних співаків європейської та світової слави), 3. Козловська, Ч. Заремба. Теоретичні дисципліни викладали Г. Ярецький, С. Нєвядомський, М. та А. Солтиси, А. Хибінський, Ю. Коффлєр, А Мітша, М. Шепанська та ін. Із стін цього музичного вузу вийшло багато видатних музикантів, імена яких, проте, не будемо тут називати.

Серед педагогів консерваторії ім. К. Шимановського назвемо піаністів А. Нєментовську, Я. Скшидлєвського, 3. Джевєцького, вокалістів 3. Козловську, А. Дідура, теоретиків С Нєвядомського, Л. Яворського, С. Барбата, 3. Ліссу, С. Лобачевського, педагогів драматичного відділу (школи) Ф. Фрончковського, І. Трашпо.

Від 1913 р. у Львівському Університеті існувала кафедра теорії та історії музики (музикології), яку організував та якою керував А. Хибінський, пізніше академік. Згодом з ним співпрацювали його ж учні, що захистили під його керівництвом докторські дисертації: Б. Вуйцік-Кеупруліан, Г. Файхт, М. Щепаньська, 3. Лісса, С Лобачевська, Ю. М. Хоміньський, Я. Ю. Дуніч. Окрім першої та останнього, всі вони разом з А. Хибіньським у післявоєнні роки заклали фундамент сучасного польського музикознавства у ряді польських університетів. Варто нагадати також, що засновник першої польської музикознавчої кафедри у Ягєллонському Університеті - 3. Яхімецький був також випускником Комсерваторії ГМТ.

Від 1930 р. розпочало свої передачі Львівська радіостанція. Найбільшу популярність у цілій Польщі мав гумористичний цикл "Весела львівська хвиля", творцем та керівником якої був В. К. Будзиньський. В ній брали участь актори, гумористи й естрадні співаки. Але найбільший успіх припадав на виступи Щепка (артист К. Вайда) і Тонька (Г. Фогельфенґер), які, користуючись популярним тоді на передмістях Львова "батярським жаргоном", розповідали веселі історії. Вулиці міст порожніли, коли йшла ця передача.

Принагідно зауважимо, що місто мало свій власний вуличний фольклор, за мотивами якого складалися мелодійні пісні з жартівливими словами з "батярським" жарґоном. Таке явище має мало аналогів у світі. Відомою і в наш час в нашому місті є пісенька "Тилько ве Львове".

Польська культура після 1939 року

Усі польські товариства (зрештою, як і українські та єврейські), видавництва, абсолютна більшість інституцій та закладів культури тощо були ліквідовані після встановлення у Львові радянської влади. З навчальних закладів польськими залишилося 15 середніх шкіл. У вузах далі працювали багато польських професорів, навчалася друга за кількістю після українців група студентів.

Від вересня 1953 р. у Львові почала виходити щоденна польська газета "Червони штандар" (у 1939 р. її перенесено до Вільнюса). Від 1940 р. тут діяв Львівський Державний Польський Театр під керівництвом В. Красновєцького. Крім нього, тут виступали В. Сємашкова, Я. Хойновська, М. Зарембінська, М. Венгжин, Я. Кречмар, Міхальський, Мадаліньський, Сурова, Шиманьський та ін. Діяв також польськомовний Львівський Театр Мініатюр, в якому виступали, зокрема, Я. Анджеєвська, 3. Терне, К. Том і Л. Лявіньський. З польською секцією Львівського Радіокомітету співпрацювали Е. Аксер та А. Бардіні, чимала частина польських літераторів увійшли у новостворену Спілку письменників, композиторів та музикознавців - до Спілки композиторів.

З загарбанням Львова німцями в липні 1941 р. 30 львівських польських вчених та членів їх сімей (разом 45 осіб) було розстріляно гітлерівцями на Вулецьких узгір'ях. Серед них були професори Університету (А. Цєшинський, Я. Грек, Г. Гілярович, Р. Лоншан де Бер'є (частина професорів не польського походження вважала себе, проте, поляками), В. Новіцький, Т. Островський, С Прогульський, Р. Ренцький, В. Сєрадзький, Т Бой-Же-лєньський); Політехніки (В. Круковський, А. Ломніцький, С Пілят, В. Стожек, К. Ветуляні, К. Бартель, К. Вайгель, Р. Віткєвич); Академії Ветеринарної Медицини (Е. Гамерський); Академії Зовнішньої Торгівлі (Г. Корович, С Рузєвич); керівники окремих клінік - професори В. Добжанєцький, А. Соловій, доценти Є. Гжендзєльський, С. Мончевський, доктори наук кс. В. Коморніцький, Є. Новіцький, С. Руфф, Т. Тапковський, інженери А. Прогуський, А. Руфф, Е. Стожек та ін.

Від 19 серпня 1944 р. поновив свою діяльність Державний Польський Театр під керівництвом Б. Домбровського. В серпні наступного року він виїхав до Польщі, де об'єднався з Театром ім. С. Виспяньського в Катовіце. Польські артисти Театру Опери та Балету (солісти, хор, балет, оркестр) виїхали також спершу до Катовіц, але згодом вони стали базою для Бидгоської Опери.

Як вже було зауважено на початку, в післявоєнні роки кількість поляків у Львові стає щораз меншою. Початково тут діяли три польськомовні школи, зараз їх є дві: обидві середні - № 24 ім. М. Конопніцької та № 10. В обидвох школах зараз діють учнівські художні колективи - у 10-й школі театр "Бай", у 24-й - ансамбль танцю "Тенча" (Веселка).

З грудня 1988 р. у Львові виникло Товариство Польської Культури Львівщини, одним із засновників та першим головою (зараз - почесним) довелось стати авторові цих рядків. При Товаристві діють такі художні колективи, як створений у 1989 р. мішаний хор "Ехо" (художній керівник В. Локєтко, дириґент-хормейстер Е. Куц). В 1994 р. засновано інший хоровий колектив - "Лютня" (керівник І. Іванов). Обидва колективи продовжують традиції існуючих перед Другою світовою війною однойменних хорів. Те саме можна сказати і про видання "Газета Львовска" (гол. редактор Б. Рафальська), що виходить від грудня 1990 р. Від 1991 р. існує ансамбль польського танцю "Львовяци". Естрадний колектив "Весоли Львув" датує своє виникнення 1989 роком. "Львовяками" керує С. Дурис, "Весолим Львовом" - 3. Ярмілко. Але найстаршим колективом, що існує від 1958 p., є Польський Народний Театр, який з'явився завдяки П. Гаусфатерові. Його довголітнім режисером є 3. Хшановський. Усі названі колективи, особливо "Ехо" й Театр, добре відомі у багатьох місцевосцях України, а особливо в Польщі, де вони гастролювали неодноразово. Між іншим, Польський Народний Театр побував навіть у Великобританії.

Товариство Польської Культури Львівщини, що має свій офіс на площі Ринок 17, зараз має 15 філій у різних місцевосцях області. Його головою є п. С Черкас. При Товаристві існує Об'єднаня Польських Лікарів (перший голова - А. Кокодиньський, зараз - доц. др. Е. Маланич). Коло Польських Науковців перетворилося у так званий Університет Третього Віку (керівники др. А. Отко, доц. др. габ. К. Венгєр-Максимович). Самостійно поза Товариством діє Товариство Католицької Думки (кер. Т. Адамська) та Товариство Опіки над Військовими Могилами (кер. Е. Цидзик).

25 січня 1992 р. у Львові відбувся установчий з'їзд Федерації Польських Організацій в Україні, головою якої є Е. Хмельова. ФПОнУ видає свій бюлетень. Від грудня 1992 р. на Львівському Радіо діє польська "Радіова фаля", що двічі на тиждень має свої радіопередачі.

Можна б назвати багато прізвищ заслужених для нашого міста поляків, що зараз живуть у Львові, або ж недавно відійшли від нас. Щоб не образити інших, відмовлюся проте від цього. Все ж таки дозволю собі назвати декількох з них: доктор Г. Мосінґ - бактеріолог, співпрацівник названого вже нами проф. Вайґля; доктор І. Пельчарська - терапевт, довголітня голова Комітету Львівської Латинської Архикатедри, професор М. Тарнавецька - піаністка, довголітній педагог Консерваторії, нагороджена медаллю в честь 100-річчя з дня народження К. Шимановського, Я. (І.) Бернацький - актор українського драматичного театру ім. М. Заньковецької, народний артист України...

Нинішні поляки у Львові, духовною Праматір'ю, Правітчизною яких є Польща, яким дорога всеосяжна спадщина польського народу, - є лояльними громадянами незалежної України і вносять по силі свою лепту у будівництво її майбутнього. Вони сподіваються, що незалежна Україна (яку першою визнала Польща) створюватиме своїм громадянам з польської етнічної групи усі потрібні умови для плекання ними своїх національних традицій, прагнуть добросусідського співжиття із своїми співгромадянами - господарями нашого чудового міста, господарями України.

* * *

Автор цієї статті добре усвідомлює собі і хотів би, щоб це також усвідомлювали читачі, що наведені вище рядки є тільки своєрідним ескізом, який не може повною мірою розкрити тему "Поляки у Львові". Належало б навести ще чимало сфер людської діяльності, прізвищ видатних людей, назв численних інституцій, закладів тощо, у яких першорядну роль протягом століть відігравали поляки, вносячи свою лепту у будівництво "іміджу", добробуту, розвитку й розквіту дивовижного міста, в якому постійно перепліталися культурні здобутки, національні надбання різних народів Сходу й Заходу, створюючи неповторну атмосферу для його мешканців й екстраполюючи на інші міста, регіони, країни.

Величина культурного внесок у представників різних народів у цьому місті була зумовлена різними обставинами історичних періодів. Використовуючи музичну термінологію (адже автор цих рядків - музикознавець), можна побачити певну "замкнуту" структуру у складній тричастинній історичній формі окремих періодів існування міста - структуру культурних впливів на його розвиток: руського - від Київської держави й Галицько-Волинського князівства; латинського й німецького в ХІІІ-XIV ст.; польського - в період першої та другої Речі Посполитої; австро-німецького - в період входження Львова до Австрійської та Австро-Угорської імперії; українського (початково із "забрудненням" совєтсько-русифікаційними тенденціями). Кожен з цих елементів у той чи інший спосіб, в тій чи іншій мірі, в тій чи іншій формі впливали на формування міста та його історичної, суспільно-політичної, економічної, культурної та інші інфраструктури. Останнім часом місто має виразний український характер.

Об'єктивно й правдиво висвітлююючи історію Львова, належить ствердити, що "польський елемент", "польська сфера впливів" на нього, "польська ланка" у багатонаціональному "ланцюгові" його історії, самі поляки свого часу посідали важливе місце у формуванні згаданих традицій та напрямків людської діяльності. Ці традиції, напрямки і т. ін. - сприяли інтеграції Львова в західноєвропейську культуру, формуванню його як невід'ємної частини "західного світу".

Література

В цій публікації автор використав інформації, вміщені у таких працях: Korcz W., Zarys dziejow Lwowa. - Zielona Gora, 1994; J. Wiczkowski. Lwow. - Lwow, 1907; F. Ja-worski. Krdlowie polscy we Lwowie. - Lwow, 1912; F. Jaworski. Uniwersytet Lwowski. - Lwow, 1912; J. Biriulow. Secesja we Lwowie. - Warszawa, 1996; A. Hutnikiewicz. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie // Semper Fidelis. - 1990. - № 4-5; H. Lachowicz-Szczerbinska. J. Ciechanowska. Akademia Handlu Zagranicznego // Semper Fidelis. - 1990. - № 6; J. Lewandowski Akademia Medycyny Weterynaryjnej we Lwowie // Semper Fidelis. - 1994. - № 3; A. Wypych-Gawronska. Lwowski teatr operowy і operetkowy w latach 1872-1918. - W: Semper Fidelis, 1995, № 2; M. Lisowska, Teatr lwowski w latach 1918-1939 // Semper Fidelis. - 1995. - № 1; L. Mazepa. Rola і miejsce Polakow і Uk-rairicow w swietle historiografii Lwowa a stereotypy // Semper Fidelis. - 1993. - № 3/4; L. Mazepa. Kultura muzyczna Lwowa oraz Galicji Wschodniej і Bukowiny na przelomie XIX i XXwieku // VI Dni Muzyki Wokalnej im. AdamaDidura: - Sanok, 1995; L. Mazepa. Kultura muzyczna Lwowa w czasach zaboru // Galicja ijej dzledzictwo. - Rzeszow, 1995. - T. 4.; L. Mazepa. Szkolnictwo muzyczne we Lwowie (XV-XX w.) // Lwow - miasto, spote-czenstwo, kultura. - Krakow, 1996.





 © 2009-2014 Карта Львова - всі вулиці Львова. Електронний путівник вулицями міста Львова.