Карта Львова  

Головна сторінка

Житло у Львові
Квартири подобово
Хостели Львова
Готелі Львова


Транспорт Львова
Автобуси і маршрутки
Нічні маршрути
Трамваї
Тролейбуси

Інші карти
Стара версія карти
Центр Львова
Інші карти Львова

Інформація
Задати запитання
Туристичний довідник
Телефонний довідник
Статті про Львів
Блог про Львів
Корисні посилання
Реклама на сайті
Контакти

Статті про Львів

Розгром кінармії будьонного під Львовом і Замостям у 1920 р.

Микола Литвин

Улітку 1920 р. фронт знову докотився до стін стародавньої галицької столиці. В ході радянсько-польської війни військо більшовицької Росії розгортало наступ на захід. Тоді ж за підтримки московського і харківського Раднаркомів у Тернополі проголошено маріонеткову Галицьку Соціалістичну Радянську Республіку. Західний фронт під командуванням молодого амбітного воєначальника М. Тухачевського вийшов під Варшаву. Південно-Західний фронт О. Єгорова, ядром якого була 1-ша Кінна армія С. Будьонного, стрімко просувався на Львів. 15 серпня кінармійські частини у взаємодії з 45-ю стрілецькою дивізією Й. Якіра оволоділи Буськом і зав'язали бої на переправах через Західний Буг. Тим часом надійшов наказ головного командування перекинути Кінну армію на люблінський напрям, надати допомогу військам Тухачевського. Однак, член Реввійськради Південно-Західного фронту И. Сталін категорично відмовився виконувати розпорядження Москви. Він завірив В. Леніна у тому, що Львів невдовзі буде зайнято, тому не варто кидати армію Будьонного. Сталін розумів, що без неї домогтися успіху не вдасться, адже армія мала 23,8 тис. шабель, близько 420 кулеметів, 60 гармат - отож становила собою грізну силу. 16 серпня О. Єгоров віддав наказ Кінній армії спільно зі стрілецькою дивізією Якіра форсувати наступ і зайняти Львів1.

Начальник Польської держави Юзеф Пілсудський був надзвичайно стурбований становищем на південному крилі фронту. 14 серпня він скерував до Львова Генерала дивізії Й. Лєшнєвського з письмовими повноваженнями замінити командувача Південного фронту генерала В. Івашкевича, якщо виявиться, що той не в змозі забезпечити надійну оборону Східної Галичини, зокрема Львова. До усунення з посади досвідченого воєначальника Генерала Івашкевича не дійшло. Але намір Пілсудського змусив його докласти енергійних заходів для організації оборони Львова. До складу фронту входили 6-та армія Генерала В. Єджеєвського і Армія УНР Генерала М. Омєляновича-Павленка, загалом близько 30 тис. вояків, 1400 кулеметів, 550 гармат, 100 танків, 10 літаків, 16 бронепоїздів. Але головні сили було зосереджено на Бережанському напрямі проти радянської 14-ї армії. Частину дивізій командувач перекинув на північний відтинок, в район Сокаля, коли сусідня 3-я армія відійшла й оголила фланг фронту. Львівський напрямок виявився слабо захищеним. Резервів для посилення оборони Львова в Пілсудського не було. Зважаючи на ці обставини, командування Південного фронту було змушене покладатися тільки на свої сили. Насамперед, як це було в період битви за Львів 1-22 листопада 1918 p., воно звернулось по допомогу до польського населення міста.

З ініціативи генерала броні Й. Галлера у Львові було розгорнуто формування Добровольчої армії (Малопольських Отдзялув Армії Охотнічей). Створений для цього Львівський окружний інспекторат під орудою Генерала Р. Лямезана-Салінса і полковника Ч. Мончинського розмістився у військових казармах на вул. Замарстинівській (тепер Інститут МВС України) і розпочав активну діяльність. За короткий час до лав польської армії стали близько 18 тисяч добровольців, здебільшого колишніх вояк австрійської армії, які мали чималий бойовий досвід. З них було сформовано два піхотні, два кінні і гарматний полки, а також підрозділи панцерних машин, зв'язку, саперів та інших технічних і допоміжних відділів. Серед добровольців було не мало жінок, які нерідко складали цілі підрозділи. Крім того, до війська зголосилося близько 20 тисяч юнаків і дівчат - студентів, гімназистів, членів спілки харцерів. Для утримання частин Добровольчої армії польське населення Львова зібрало 5 млн. корон, передало кінним частинам 1,5 тис. коней, зібрало багато харчів, одягу, взуття2.

Треба відзначити, що моральний дух оборонців Львова був досить високим. Серед бійців і командирів було багато учасників битви за Львів з українцями в листопаді 1918 р. і взагалі українсько-польської війни, зокрема відомі офіцери Ч. Мончинський, 3. Татар-Тресньовський, М. Снядовський, А. Левицький. У ті дні Ч. Мончинський звернувся до особового складу армії з наказом, у якому закликав примножити бойові традиції "орлят Львова", й захистити місто від більшовицької навали.

Перший рубіж оборони галицької столиці був побудований на лінії Жовтанці-Задвір'я-Куровичі. 17 серпня тут розгорілися запеклі кровопролитні бої. Незважаючи на великі втрати, кінні частини Будьонного безперервно атакували позиції, які боронили батальйони Добровольчої армії. Головний удар Кінна армія завдала вздовж залізниці Львів-Броди в районі станції Задвір'я. У своїх спогадах "Пройдений шлях" червоний маршал відзначав, що оборона противника була міцною, а її захисники билися з великим завзяттям. Цей відтинок утримував батальйон капітана Б. Заячківського (близько 300 вояків). У нерівному поєдинку з червоною кіннотою майже всі оборонці загинули, а командир застрілився останнім набоєм. Цей бій увійшов до військової історії Другої Речі Посполитої як польські Термопіли.

Стурбований натиском червоних військ під Львовом Генерал Івашкевич перекинув сюди 6 і 13-ту дивізії піхоти і 6 бронепоїздів. Активізувала свою діяльність польська авіація, 50 бойових літаків якої базувалися безпосередньо в місті, на летовищі Клепарів. У її складі діяли летуни-добровольці і навіть цілі ескадрилі з Франції і США. Вони завдавали ворогові дошкульних ударів, найбільше кінним частинам, які не мали ніякого прикриття. За неповними даними, тільки 16-17 серпня 6-та кінна дивізія С. Тимошенка втратила близько 200 бійців і 300 коней3.

19-20 серпня, після важких боїв, будьонівцям вдалося оволодіти Борщовичами і впритул підійти до Львова. Перемога була нібито поряд. У ті дні в Москві відкрився II Конґрес Комінтерну, на якому В. Ленін відверто висловився, що після перемоги над Польщею вогонь революції перекинеться у Європу і що в недалекому майбутньому утвориться Всесвітня Радянська Республіка. В телеграмах до командувачів фронтів, зокрема М. Тухачевскому, він писав про всесвітньо-історичне значення польського фронту і вимагав від війська "нового богатирського напруження сил, щоб остаточно зламати польську білу твердиню". Але подолати опір польського народу і його армії більшовицькій Росії не вдалося. У половині серпня зазнало поразки під Варшавою військо Західного фронту М. Тухачевського. Не змогло здобути Львів і військо Південно-Західного фронту.

Протягом 19-20 серпня частини Кінної армії марно намагалися прорвати другий рубіж оборони Львова на лінії Куликів-Грибовичі-Міклашев. Деяким підрозділам червоних вдавалося часом прориватись до околиць міста, позицій польської артилерії в районах Зубри, Малехова, Винник. Але поляки тримались міцно й відбивали численні атаки. Тяжкі втрати примусили Будьонного припинити штурм Львова. Наприкінці 20 серпня він відкликав армію з-під міста і згідно з наказом Москви рушив на Люблін. Перед ним було поставлено завдання через Белз, Замостя вийти у фланг і тил польській Мозирській групі, яка загрожувала лівому крилу фронту М. Тухачевського. 29 серпня його передові частини досягли Замостя, де на шляху Кінної армії стала українська 6-та дивізія Січових Стрільців під командуванням полковника Марка Безручка.

Це був досвідчений військовик. Виходець з козацького роду з-під Олександрівська (тепер Запоріжжя) закінчив Одеське піхотне юнкерське училище, Миколаївську академію Генерального штабу, у лавах російської армії перебув Першу світову війну. В період Українських визвольних змагань був начальником штабу Окремого корпусу Січових Стрільців, яким командував полковник Євген Коновалець. Воював на більшовицькому, денікінському фронтах. 1920 р. сформував 6-ту дивізію січовиків і знову бився з більшовиками, визволяв Київ. Та, мабуть, головною битвою його військової біографії стала битва в Замості 29-31 серпня 1920 р.4

Коли 1-ша Кінна армія Будьонного підійшла до Замостя, полковник Безручко, який з частинами своєї дивізії за тиждень перед тим прибув до міста, за короткий час встиг побудувати міцну оборону. За чотири неповні дні, з 25 серпня, навколо міста сапери поставили 18-кілометрову лінію дротяних загород, подекуди навіть у 3-4 ряди. За ними було споруджено опірні пункти, кулеметні гнізда, з'єднані глибокими траншеями. Під керівництвом старшин технічного куреня дивізії щоденно на оборонних роботах добровільно працювали близько 3-5 тисяч мешканців міста і навколишніх сіл. Ґрунтовно підготовлено до оборони фортецю в Замості, де розміщався штаб дивізії на чолі з полковником В. Змієнком. Завдяки цим заходам невелика залога Замостя змогла зупинити наступ великою мірою переважаючих сил армії Будьонного. А до розпорядження М. Безручка, крім однієї стрілецької бриґади (дві інші оперували неподалік Замостя), були польські частини: неповний 31-й піхотний полк, два етапові курені, дивізіон артилерії і два бронепоїзди. Загалом він мав близько 6 тис. вояків5.

Вже ввечері 29 серпня передові частини Будьонного атакували оборону української дивізії. Але зустріли несподіваний щільний вогонь і відступили. Протягом ночі червоні оточили Замостя і вдосвіта ЗО серпня розпочали атаки з різних напрямків, щораз посилюючи натиск. Захисники Замостя билися завзято. Опісля С. Будьонний не раз згадував про важкі бої і великі втрати у дні цього кровопролитного побоїща. Наприкінці 30 серпня, коли супротивник пробився під стіни фортеці, в його тилах з'явилася 16-та бригада дивізії під командуванням полковника Р. Сушка. її стрільці, здебільшого галичани, сміливо атакували кіннотників і суттєво допомогли частинам залоги Замостя вистояти. Переконавшись, що подолати оборону 6-ї січової дивізії і оволодіти Замостям не вдасться, Будьонний відвів свої зрідлі частини в напрямку Володимира-Волинського.

Важко переоцінити подвиг українських вояків 6-ї дивізії Січових Стрільців, які зупинили й відкинули 20-тисячну 1-шу Кінну армію, за допомогою якої Ленін і Троцький намагалися вирішити польську кампанію на свою користь, щоби принести вогонь революції в Європу.

Література

1 Російський військовий архів. - Ф. 245. - Оп. 3. - Спр. 15. -Арк. 78.
2 Pogonowski J. Boj о Lwow. - Gdansk, 1921. - S. 5-7.
3PBA - Ф.245. - Оп.З. - Спр. 17.-Арк. 181.
4 Колянчук О., Литвин М., Науменко К. Генералітет українських визвольних змагань.-Львів, 1995.- С. 116.
5 Оборона Замостя. Збірник. -Торонто, 1956. - С.12.




 © 2009-2017 Карта Львова - всі вулиці Львова. Електронний путівник вулицями міста Львова.