Карта Львова  

Головна сторінка

Житло у Львові
Квартири подобово
Хостели Львова
Готелі Львова


Транспорт Львова
Автобуси і маршрутки
Нічні маршрути
Трамваї
Тролейбуси

Інші карти
Стара версія карти
Центр Львова
Інші карти Львова

Інформація
Туристичний довідник
Телефонний довідник
Статті про Львів
Блог про Львів
Корисні посилання
Реклама на сайті
Контакти

Статті про Львів

Іконостас П'ятницької церкви у Львові

Володимир Александрович

1 2 3 4 [5]

Література

1Łobeski F. Opisy obrazow w kosciolach miasta Lwowa // Dodatek tygodniowy przy Gazecie Lwowskiej. - 1854. - N 40. - S. 159.
2 Описание икон по церквах руских в столичном граде Львове. - Львов, 1858. - С. 26.
3 Центральний державний історичний архів України у Львові (далі-ЦДІА України у Львові), ф. 616 (Комітет консерваторів по збереженню пам'яток мистецтва Східної Галичини), оп. 1, спр. 6, арк.151.
4 Слово. - 1871. - 4.47. - С 4.
5 Там само.
6 Карпович В. Під покровом молдавських господарів. Церков св. П'ятниць у Львові // Українське слово. - 1918. - Ч. 220. - С 2; Голубець М. Історія Львова від найдавніших часів. Історичні пам'ятки старовини // Львів. Провідник по Львові. - Львів, 1925.-С 33. Усі ікони А.Качмарського мають авторський підпис, окремі з них датовані 1870 р.
7 Łoziriski W. Malarstwo cerkiewne па Rusi // Kwartalnik historyczny. - Lwow, 1887. -T. 1. - S. 22,47; Dzieduszycki W. Ikonostas Bohorodczaiiski // Przegląd archeologiczny. - Lwow, 1888. -S. 115.
8 У каталозі виставки не відзначений. Див.: Katalog wystawy Archeologicznej і Etnograflcznej we Lwowie 1885. - Lwow, 1885.
9 Wystawa archeologiczna polsko-ruska urządzona we Lwowie w roku 1885, - Lwow, 1885.- Tabl.8.
10 Ще в 1917 р. Ф.Яворський згадував про версію афонського походження іконостасу: Jaworski F. О szarym Lwowie. - Lwow; Warszawa, 1917. - S. 39.
11 Sprawozdania koia с k. konserwatorow і korespondentow Galicyi Wschodniej. Teka. - Lwow. 1907. -T. 3. N 52-63. Styczen-grudzien 1907. - S. 7.
* Інша таблиця з гербом та ініціалами В. Лупула вміщена в інтер'єрі церкви на парапеті хорів, вона не датована, в літературі залишається невідомою.
12 Голубець М. Начерк історії українського мистецтва. - Львів, 1922. - Ч. 1. - С 207.
13 Там само. - С 208.
14 Драган М. Українська декоративна різьба XVI-XVIII ст. - Київ, 1970. - С 52.
15 Там само - С 76.
16 Ярема В. Традиції і нововведення у побудові іконостасів XVII та XVIII століть у західних областях України // Православний вісник. - 1961. - № 5-6. - С 177.
17 Там само. - С 180.
18 Він таки. Автор ікон львівського св.П'ятницького іконостасу // Православний вісник. - 1970. - № 11. - С 345-348.
19 Вуйцик В. Новознайдений твір Федора Сеньковича // Образотворче мистецтво. - 1972. - № 2. - С 28-29. Ікона обгоріла у травні 1988 p., зображення Богоматері практично знищене повністю.
20 Авторство Ф.Сеньковича щодо іконостасу підтверджено його заповітом, див.: Cozinski W. О lwowskich malarzach XVII wieku // Sprawozdania Komisyi do badania historii sztuki w Polsce (далі - SKHS). - Krakow, 1896. - T. 5. - S. XLVIII-XLIX. Однак живопис іконостасу нині майже недоступний, оскільки основна частина ансамблю, яка зберігається в парафіяльній церкві святих Кузьми і Дем'яна у Великих Грибовичах, перемальована. У літературі грибовицька частина іконостасу найчастіше розглядається як оригінал в її нинішньому стані. Перемалювання вперше відзначено щойно: Александрович В. С Хронологія іконостасу Успенської церкви у Львові // Українське барокко та європейський контекст. - Київ, 1991. - С 147.
21 У документах майстра називають Мороховським, Петрахновичем Мороховським або Петрахновичем, жодної системи в його іменуванні вловити не вдається: ЦДІА України у Львові, ф. 9 (Львівський гродський суд), оп. 1, спр. 130, с 1688; спр. 638, с 189; ф. 52 (Магістрат міста Львова), оп. 2, спр. 28, с 293; спр. 45, с 1236-1237; спр. 58, с 734; спр. 394, с 927; ф. 129 (Львівський Ставропігійський інститут), оп. 1, спр. 538, арк. 1.
22 Документальних даних про виконання різьбарської структури іконостасу не збереглося, однак з уцілілих записів видатків братської каси відомо, що пошкоджені блискавкою у травні 1630 р. празники направляв Станіслав Дріар: ЦДІА України у Львові, Ф. 129, оп. 1, спр. 1052, арк. 6. Опубліковано: Архив Юго-Западной России (далі - Архив ЮЗР). - Киев, 1904. - Ч. 1. Т. 11. - С. 379. На цій підставі прийнято вважати скульптора автором усієї різьбарської частини ансамблю. Див. Gębarowicz M. Szkice z historii sztuki XVII wieku. - Torun, 1966. - S. 113.
23 Свєнціцька В. Іван Руткович і становлення реалізму в українському малярстві XVII ст. - Київ, 1966. - С 31.
24 Уманцев Ф.С. Живопис кінця XVI - першої половини XVII століття // Історія українського мистецтва: У 6 т. - Київ, 1967. - Т. 2. Мистецтво XIV-першої половини XVII століття. - С 296.
25 Гординський С. Українська ікона 12-18 сторіччя. - Філадельфія, 1973. - С. 21 (перевидання німецькою мовою: Мюнхен, 1981).
26 Логвин Г. Н., Миляева Л. С. Искусство Украины // История искусства народов СССР. - Москва, 1974. -Т. 3: Искусство XIV-XVII веков. - С. 144. Пор. також: Міляєва Л. Стінопис Потелича // Визвольна боротьба українського народу в мистецтві XVII ст. Київ, 1969. С 37; Вона таки. Росписи Потелыча. Памятник украинской монументальной живописи XVII века. - Москва, 1971. - С. 11.
27 Таранушенко С. О Украинском иконостасу XVII-XVIII века // Зборник за ликовне уметности. -Т. 11. - 1975. С. 126. Пор.: Він таки. Український іконостас // Записки Наукового товариства імені Т. Шевченка (далі-ЗНТШ). Львів, 1993.-Т. 227: Праці секції мистецтвознавства.
28 Жолтовський П.М. Український живопис XVII-XVIII ст. - Київ, 1978. - С 35.
29 Ікона не опублікована. Фрагмент під записом, який цілком спотворив авторський оригінал, репродуковано: Уманцев Ф.С. Живопис кінця XVI ст.... - С 280.
30 Жолтовський П.М. Український живопис... - С 35.
31 Вуйцик B.C. Львівський державний історико-архітектурний заповідник. Львів, 1979. С 7.
32 Коротко про них див.: Профессия - реставратор. Каталог выставки работ отдела реставрации Львовской картинной галереи. - Львов, 1987. - С. 4-6, 27, 29.
* За тогочасних умов не могло бути мови про виставку іконостасу, тому рідкісна можливість його показу для широкого загалу була втрачена.
33 Профессия-реставратор... - С 6. Напис виявлено на звороті ікони, його важко прочитати. Див. також: Коць-Григорчук Л. Написи на творах українського середньовічного малярства. Лінгвістичне та палеографічне атрибутування // ЗНТШ. - Львів, 1990. -Т. 221: Праці філологічної секції. - С 214; Овсійчук В.А. Українське мистецтво другої половини XVI-першої половини XVII ст. Гуманістичні та визвольні ідеї. Київ, 1985. - С 138.
34 Профессия - реставратор... - С. 27.
35 Овсійчук В.А. Українське мистецтво XIV-першої половини XVII ст.-Київ, 1985. - С 142, 144. При аналізі різьблення автор подає дещо іншу дату - "Час створення іконостасу - початок XVII ст." (Там само. С 110).
36 Він таки. Українське мистецтво другої половини XVI ст.... - С. 138.
37 Там само. С- 141.
38 Час смерті встановлено: Александрович В. Соратник першодрукаря // Жовтень. 1984. № 8. С 98. В.А.Овсійчук використав вперше наведені тут нові біографічні відомості про Лавріна Пухалу, але зробив поклик не на вказану статтю, а на публікацію документів львівського Ставропігійського Успенського братства у виданні "Архив Юго-Западной России": Овсійчук В.А. Українське мистецтво другої половини XVI... - С 141.
39 Овсійчук В.А. Українське мистецтво другої половини XVI ст.... - С 139.
40 Там само. -С. 140.
41 Вуйцик B.C., Липка P.M. Зустріч зі Львовом. Путівник.-Львів, 1987. -С 63.
42 Сидор О.Ф. Традиції і новаторство в українському малярстві XVII-XVIII століть // Свєнціцька В.І., Сидор О.Ф. Спадщина віків. Українське малярство XIV-XVIII століть у музейних колекціях Львова. - Львів, 1990. - С 21.
43 Він таки. Еволюція українського бароккового іконостасу // Мистецькі студії. - Львів, 1991. -Ч. 1. - С 29.
44 Коць-Григорчук Л. Написи на творах... - С. 124.
45 Откович В.П. Народна течія в українському живопису XVII-XVIII ст. - Київ, 1990. -С 62.
46 Александрович В. Хронологія іконостасу... - С. 145, прим. 24.
47 Вуйцик В. С. Державний історико-архітектурний заповідник у Львові. - Львів, 1991. -С 11.
48 Овсійчук В. Малярі перехідної доби. (Роздуми над творчістю художників львівського Ренесансу Федора Сеньковича та Миколи Петрахновича) // ЗНТШ. -Т. 227.- С 95.
49 Вперше відзначено: Александрович В. Соратник... - С 99.
50 Про Лавріна Пухалу див.: Александрович В. Соратник... - С 97-99; Він таки. Новое о контактах Ивана Федорова и Лаврина Пухало // Федоровские чтения 1983. - Москва, 1987. - С. 168-169; Він таки. Лаврін Пухала (Пухальський) (друкується). Про Семена Терлецького див.: Він таки. Львівські малярські родини XVI століття // Жовтень. - 1987. - № 1. - С.97-98.
51 Такий висновок підтверджують насамперед активна суспільна позиція майстрів, виявлена в їх активній участі у братському русі та поведінці в ситуації з новоутвореним у 1590-х pp. цехом малярів католиків. Див.: Александрович В. Львівські малярські родини... - С 97-98), а також широкі особисті контакти Л .Пухали (про них див.: Він таки. Лаврін Пухала...).
52 Опубліковано: Ярема В. Автор ікон... - С 347; Вуйцик В. Новознайдений твір... - С 28-29.
53 Ця виняткова для історії львівського малярства зламу XVI-XVII ст. пам'ятка до цього часу належно не досліджена, хоч у літературі добре відома. Пор.: Жолтовський П. М. Мініатюра XІV - першої половини XVII століття // Історія українського мистецтва... -Т. 2. - С 329-330; Логвин Г.Н. З глибин. Давня книжкова мініатюра ХІ- XVIII століть.-Київ, 1974.-С 164-165; Жолтовський П.М. Український живопис...
- С 14-15; Запаско Я.П. Пам'ятки книжкового мистецтва. Українська рукописна книга.-Львів, 1995. - С 403. У літературі відоме як "Євангеліє з Грімного", однак це вже традиційне окреслення кодексу позбавлене сенсу, оскільки його походження не задокументоване, а з Грімного родом був "чесний юноша Власій", який, згідно з вихідними даними рукопису, "предсловія пописал золотом" (Запаско Я.П. Пам'ятки книжкового мистецтва... - С 403).
54 Про неї дає підстави говорити вказівка майстра у заповіті на тривалу хворобу: ЦДІА України у Львові. Ф. 52, оп. 2, спр. 46, с 1371-1372. Опубліковано: Lozinski W. О lwowskich malarzach... - S. XLVIII.
55 Збережені частини іконостасу Федора Сеньковича, за винятком трьох ікон празничного ряду та святителів з одвірків царських врат, як зазначалося, перемальовані й через те в нинішньому стані для вивчення недоступні. Проте не може бути сумнівів, що ця остання велика робота майстра є етапним твором в історії не лише львівського, але й усього українського релігійного малярства.
56 Про Миколу Мороховського збереглося дуже мало відомостей, але розчищені ікони Успенського іконостасу характеризують його як одного з найвидатніших представників українського малярства XVII ст. Про Івана Корунку вціліло більше документальних даних, проте не вдалося виявити жодних свідчень щодо його творчої діяльносте. Львівське середовище майстра та обрання його наприкінці життя главою малярського цеху дають підстави бачити в ньому одного з провідних представників львівського малярського осередку свого часу. Нові дані про І.Корунку, його родину та зв'язки з М.Мороховським див.: Александрович В. Майстер Юрій Шимонович-старший // Образотворче мистецтво. - 1990. - № 1. - С 17; Він таки. Nowe materialy do biografii і tworczosci Jerzego Szymonowicza starszego oraz Jerzego Eleutera Szymonowicza Siemiginowskiego // Folia Historiae Artium. - Krakow, 1991.-T. 27. -S. 112-114.
57 Свенцицкая В. Кто же автор ансамбля? //Творчество. -1971.-№ 12.-С. 20- 22; Она же Об авторстве фронтисписа львовского Апостола 1574 г. // Федоровские чтения 1979. - Москва, 1982. - С. 5-18.
58 Вона таки. Кто же автор... - С. 22.
59 У літературі справа авторства проекту рисунку не вважається розв'язаною остаточно, проте існуючі сумніви щодо Пухали у цьому зв'язку не можуть бути визнані обґрунтованими. Див.: Александрович В. Лаврін Пухала...; Він таки. Львівські малярі XVI-XVII століть як проектанти Графічного оздоблення стародруків (друкується).
60 В.І.Свєнціцька притягає всі ці твори до Львова, проте територія, з якої вони походять, традиційно перебувала у сфері впливу перемишльського малярського осередку. Щодо конкретно наконечненського іконостасу, то його справжнього автора, найвірогідніше, слід шукати у колі майстрів самбірського малярського осередку другої половини XVI ст. Див.: Александрович В. Лаврін Пухала...; Tfenze. Malarze potudniowo-wschodnich terenow prawoslawnej diecezji Przemyskiej w drugiej potowie XVI wieku (друкується). У новішій літературі до такої думки, обстоюючи причетність до його виконання знаного самбірського маляра Федуска, схиляються: Скоп-Друзюк Г., Скоп Л. Федуско маляр із Самбора // Бойки (Дрогобич). - 1993.-Ч. 8-9 (12-13); Гелитович М. Ікони XVI ст. з Потелича // Родовід: Наукові записки до історії культури України. Київ, 1994. №8. С 64; 2) Федуско маляр із Самбора До проблеми атрибуції творів майстра // Родовід... - Київ, 1995. - № 3 (12). С 78; Ярема В. Дивний світ ікон. -Львів, 1994. - С 54.
61 Класицизуюча течія українського малярства XVI ст. в літературі фактично ще навіть не відзначена, про її корені нині можна говорити лише цілком попередньо. Цілком очевидними виступають її молдавські зв'язки. Коротко про це див.: Александрович В. Дорогобузька ікона Богородиці Одигітрії і малярська культура княжої України другої половини XIII - початку XIV століття / / Він таки. Українське малярство XIII- XV ст. (Студії з історії українського мистецтва, т. 1).-Львів, 1995. - С.31. Дещо ширше про це на волинському матеріалі див.: Він таки. Wotyn w bizantyjsko-balkanskich zwiqzkach artystycznych Wielkiego Ksinstwa Litewskiego (друкується). Недавно вдалося віднайти унікальний за характером найраніший відомий конкретний факт львівсько-молдавських мистецьких зв'язків у малярстві в 1495 р. міське право у Львові прийняв *Prokopi Ruthenuspiktor de Marmorusz>: ЦДТАУкраїниуЛьвові, ф. 52, оп. 2, спр. 698, с 652.
62 3 трьох ікон до наукового обігу впроваджена лише "Богородиця Одигітрія з пророками", яка в музеї "Олеський замок" вважається роботою сучавського маляра Григорія Босиковича. Див.: Возницький Б. Олеський замок. - Львів, 1977. - С 132; Олеський замок. Путівник. - Львів, 1981. - С 42; Овсійчук В.А. Українське мистецтво другої половини XVI ст. ... - С 126 (вперше висловлено думку про львівське походження ікони).
63 3 іконостасу в церкві залишилось лише "Зішестя Святого Духа" (репродуковано: Церква Святого Духа в Рогатині. Альбом. Автор-упорядник В.І.Мельник. - Київ, 1991. - Іл. 100), апостоли "Моління" зберігаються в Національному музеї у Львові (опубліковано: Гординський С Українська ікона... - С 132-135; Логвин Г., Міляєва Л., Свєнціцька В. Український середньовічний живопис. - Київ, 1976. - Табл. LXXXII; Церква Святого Духа... - С 103).
64 Якщо обидва львівські іконостаси в літературі добре відомі, то моранецький, який поступається їм лише за характером, оскільки виконаний для порівняно невеликої сільської церкви, залишається забутим поза побіжними згадками: Ярема В. Традиції і нововведення... - С 180, 181; Овсійчук В. Малярі перехідної доби... - С 100; Александрович В. Образотворчі напрями у розвитку західноукраїнського малярства XVI-XVII століть // ЗНТШ. - Т. 227. - С 66.
65 3 іконостасу вціліли три ікони намісного ряду-"Спас", "Богородиця Одигітрія" та "Введення". У літературі вперше згадані як пам'ятка з майстерні Ф. Сеньковича: Возницький Б. Олеський замок... - С 134; Мокрий В П. Реставрация иконостаса из села Голоско // Реставрация, исследование и хранение музейнрх художественнрх ценностей. Научный реферативный сборник. - Москва, 1977. - Вып. 3. - С. 32. 3 них опубліковано лише "Введення": Возницький Б. Олеський замок... - С. 16. Голови "Спаса" та "Богородиці" репродуковані: Степовик Д. В. Українська графіка XVI- XVIII століть. Еволюція образної системи. - Київ, 1982. - С 204,205. В новішій літературі про дані ікони у зв'язку з П'ятницьким іконостасом писали В. Овсійчук (Малярі перехідної доби... - С 95) та Н.Шамардіна (Украинская ренессансная живопись... - С. 54,55).
66 Частково перемальовані царські врата та повністю перемальовані "Спас" і "Богородиця Одигітрія" виявлені автором у 1989 р. Побіжна згадка про них: Александрович B.C. Украинская иконопись XVII века: национальная традиция и европейские влияния в контексте развития религиозной ситуации // Славяне и их соседи. Католицизм и православие в средние века. Сборник тезисов. - Москва, 1991. - С. 70. Аналіз медальйонів царських врат показує, що вони, вірогідно, виконані автором мініатюр Євангелія Григорія Кучірки 1602 p., або, принаймні, близьким до нього майстром.
67 Опублікована: Вуйцик B.C. Державний історико-архітектурний заповідник... (ілюстрації не нумеровані).
68 Про неї див.: Шамардіна Н.В. Новое о Федоре Сеньковиче // Реставрация и исследование темперной живописи и деревянной скульптурр. - Москва, 1990. - С. 48-57; 2) Украинская ренессансная живопись во Львове // Сборник Калужского художественного музея. - Калуга, 1993. - Выпуск I. - С. 50; 3) Музей народної архітектури та побуту у Львові. Українська ікона XV-XVIII століть. Автор тексту та упорядник альбому... - Львів, 1994. - С 7-8; 4) Новознайдений твір Федора Сеньковича // Родовід. - Київ, 1994. - № 9. - С 57-64; 5) К вопросу о сакральной геометрии иконописцев. Композиционные принципы галицкой иконы XVII века // Филевские чтения.-Москва, 1994. - Вып. 7: Материалы третьей научной конференции по проблемам русской культуры второй половины XVII - начала XVIII века 8-11 июля 1993 года. - С. 69-77.
69 Свєнціцька В.І., СидорО.Ф. Спадщина віків... - Іл. 74-76; Александровиче., Мицько І. Архиєрейський Служебник і Требник Івана Боярського. Нова інтерпретація унікального рукописного кодексу 1632 року // Пам'ятки України. - 1993. - № 1-6. - С 81.
70 їх перелік показує, що маловідомий, точніше, переочений львівський класицизм XVI ст. став однією з тих конкретних основ, на яких відбувалося становлення нового львівського малярства XVII ст. Це принципово зближує його з тими "класициз-мами", які лежали в основі чергових ренесансів візантійської мистецької культури (див.: Panofski E. Renesans and Renesances in Western Art. - Stokholm, 1960) і дає підстави характеризувати так званий "львівський ренесанс" першої половини XVII ст. також і як прояв відзначеної закономірносте еволюції східнохристиянської мистецької традиції, а не виключно як наслідок традиційно підкреслюваного "повернення обличчям до Заходу" (термін Д. Чижевського).
71 Репродуковано: Свєнціцька В.І. Сидор О.Ф. Спадщина віків... - Іл. 68.
72 Обґрунтування львівського походження рукопису див.: Александрович В., Мицько І. Архиєрейський Служебник і Требник... - С. 74-84.
73 Овсійчук В.А. Українське мистецтво другої половини XVI ст.... - С 140.
74 Репродуковано у фрагменті: Шамардіна Н В. До питання про раннє барокко в українському живопису. Нові сторінки творчості Миколи Петрахновича / / Українське барокко... - С 168.
75 Там само.
76 На вірогідне авторство М. Мороховського вперше вказано: Александрович В., Мицько І. Архиєрейський Служебник і Требник... - С 79, прим. 22.
77 Для Н. Шамардіної, яка висунула і вперто обстоює (як виявляється, без будь-яких на те підстав - див. далі) авторство Ф. Сеньковича щодо вовківського "Введення" і навіть віднайшла в іконі "автопортрет" львівського митця, ця спільність у контексті її власних уявлень про львівське малярство першої половини XVII ст., цілком очевидно, була недоступною. Останньо авторка датувала "Введення" "бл. 1620 р." (Музей народної архітектури... - С 7).
78 Ікона, очевидно, належить до того ж іконостасу, що й побіжно згаданий у літературі "Спас" (місцезнаходження невідоме) з підписом маляра Романа, нібито 1601 p., який колись переховувався у церкві: Жолтовський П.М. Словник художників, що працювали на Україні у XIV-XVIII ст. // Він таки. Художнє життя на Україні у XVI-XVIII ст. - Київ, 1983. - С 158-159. За словами Володимира Вуйцика, від якого походять відомості П.Жолтовського про "Спаса", у стилістичному відношенні він належав уже до другої половини століття. Висловлюю щиру подяку В. Вуйцику за додаткові відомості про цю ікону.
79 Груневег М. Опис Львова. - Жовтень, 1980. - №. 10. - С 111. В оригіналі йдеться про "образи", але під ними автор міг мати на увазі хіба що іконостас. Єдиним достовірним фактом з історії цієї пам'ятки є її пошкодження блискавкою у 1608 р.: Востоков А. Описание русских и славянских рукописей Румянцевского музея. - Санкт-Петербург, 1842. - С. 318; Петрушевич А. С. Сводная Галицко-русская летопись с 1600 по 1700 год. - Львов, 1874. - С. 34.
80 В літературі майже не відомий, побіжні згадки див.: Александрович В. Образотворчі напрями... - С. 67; Овсійчук В. Малярі перехідної доби... - С. 100.
81 В новішій літературі безпідставно віднесений до спадщини відомого жовківського маляра Івана Рутковича: Овсійчук В.А. Майстри українського барокко. Жовківський художній осередок. - Київ, 1991. - С 207-211.
82 Див.: Запаско Я. П., Исаэвыч Я. Д. Пам'ятки книжкового мистецтва... С 405.
83 Уявлення про нього дає лише літографія XIX ст, опублікована: Батюшков Н.П. Памятники русской старины в западных губерниях. - Санкт-Петербург, 1885. - Вып. VIII: Холмская Русь. Альбом (без пагінації).
84 Як дотепер, в літературі з них спеціально опрацьована лише група "Молінь" на одній дошці: Biskupski R. Deisis па jednym podobraziu w malarstwie ikonowym XV і pierwszej polowy XVI wieku // Materiaty Muzeum budownictwa ludowego w Sanoku. - Sanok, 1986. -T. 29. - S. 106-127.
85 Ярема В. Традиції і нововведення... - С. 181.
86 Відоме у літературі різьбарське обрамлення "Розп'яття" з завершення іконостасу другої половини XVI ст. з церкви у Снятині (репродуковано: Свєнціцкий І. Іконопись Галицької України XV-XVI вікш. - Львів, 1928. С 87; Свєнцддкий-Святицький І. Ікони Галицької України XV-XVI вікш. - Львів, 1929. - Табл. 108, № 176) та двох пар пристояних з Долини (репродуковано: Свєнціцкий І. Іконопись... - С 56; Свєнціцкий-Святицький І. Ікони... -Табл. 41-42. № 59-60) та Коломийщини (репродуковано: Свєнціцкий І. Іконопись...-С 63; Свєнціцкий -Святицький І. Ікони... -Табл. 70. - № 100-101) випадають із загальної картини розвитку української мистецької традиції й, цілком очевидно, мають молдавське походження (всі-НМЛ), становлячи ще один важливий причинок до вже згадуваної проблеми поширення молдавського малярства в Україні у XVI ст.
87 Репродуковано: Ісаєвич Я. Найдавніший історичний опис Львова // Вш таки. Україна давня і нова.-Львів, 1995. - С. 137.
88 Див.: Драган М. Українська декоративна різьба... - С 34, 37, 47.
89 О.Сидор розглядає наскрізний характер різьблення іконостасу як першу серед тих його особливостей, що вказують на походження комплексу з наступного - після Успенського ансамблю - етапу розвитку, найправдоподібніше, переочивши присутність відповідного різьблення у ньому: Сидор О.Ф. Еволюція українського бароккового іконостасу... - С 29.
90 Репродуковані: Gębarowicz М. Studia nad dziejami kultury artystycznej posnego Renesansu w Polsce. -Toruń, 1962. - S. 342, 344; Любченко В. Ф. Львівська скульптура XVI-XVII століття. - Київ, 1981. -С. 144, 174.
91 3 цього приводу див. Александрович В. Українська мистецька культура XVII століття: нова релігійна ситуація, нове мистецтво // Берестейська унія і українська культура XVII століття: Матеріали Третіх "Берестейських читань". Львів-Київ- Харків, 20-23 червня 1995 р. (друкується).
92 Тому заголовок цитованої монографії Віри Свєнціцької про Івана Рутковича "Іван Руткович і становлення реалізму в українському малярстві XVII ст."видається не стільки подиктований власний поглядами авторки, скільки є неминучістю, визначеною цілком своєрідними умовами появи студії та пануючою офіційною "термінологічною модою".
93 В.Овсійчук явно виходить поза історичну ситуацію епохи, коли розглядає Федора Сеньковича, традиційно інтерпретованого як найвидатнішого маляра Львова першої третини XVII ст., у ролі маляра-вченого мало не в дусі майстрів італійського кватроченто (Роздуми над творчістю... - С 96). Така інтерпретація львівського майстра - не більше ніж черговий приклад безпідставної європеїзації мистецького процесу на українських землях і ще одна демонстрація того, наскільки абстрактна "ідея" може в окремих дослідників панувати над історичними реаліями. Інший аналогічний приклад демонструє "тверде" переконання Н.Шамардіної в італійськії! "школі" майстра: Шамардіна Н. Новознайдений твір... - С 64.
94 На жаль, в українській (і не тільки українській) літературі все ще домінує наголошення на "впливах". Чи не вперше українська малярська культура XVII ст. як наслідок еволюції насамперед власне національної мистецької традиції однозначно чітко і послідовно трактується: Александрович В. Українська мистецька культура...
95 Про вирішальну роль західноєвропейського малярства в розвитку українського портрету з XVI ст. писав: Жолтовський П. М. Український живопис... - СІ 19. Критику цього погляду див.: Александрович В. С Портретная живопись во Львове в последней четверти XVI века // Памятники культуры. Новые открытия. Ежегодник 1990. - Москва, 1992. - С. 247.
96 Вперше таку інтерпретацію поняття "впливів" щодо процесу становлення української мистецької традиції XVII-XVIII ст. подано: Александрович B.C. Украинская иконопись XVII века... - С. 69-72.
97 Мова, звичайно, не про якісь специфічні особливосте саме української мистецької культури, а про найзагальніші закономірносте розвитку мистецтва загалом.
98 Бевзо О.А. Львівський літопис і Острозький літописець: Джерелознавче дослідження. - Київ, 1970. -С 120.
99 Вперше на це вказано ще у 1991 р. (див. прим. 45).
100 ЦДІА України у Львові, ф. 9, оп. 1, спр. 371, с 916-917.
101 Там само, спр. 372, с 230.
102 У цьому контексті заслуговує на увагу такий факт -17 травня 1618р. Іван Попель придбав від пекаря Захарка та його дружини Фемки город, суміжний з кладовищем П'ятницької церкви: ЦДІА України у Львові, ф. 9, оп. 1, спр. 216, с 912.
103 Zimorowicz J.B. Leopolis Triplex czyli Kronika miasta Lwowa. // Pisma do dziejow Lwowa odnoszące sią. - Lwow, 1890. - S. 191.
104 ЦДІА України у Львові, ф. 9, on. 1, спр. 397, с. 350.
105 Див. прим. 96.
106 МалевскаяМ.В., Кос А.И., Рожко М.Ф., Шолохова Е.В. Архитектурно-археологические исследования во Львове и Львовской области. // Археологические открытия 1978 года. - Москва, 1979. - С. 361.
107 Співставлення обидвох храмів у літературі вперше подав: Овсійчук В.А. Українське мистецтво другої половини XVI ст.... (у блоку ілюстрацій по с 56).
108 Александрович B.C. Хронологія іконостасу... - С. 143. Дальші докази на користь раннього датування див.: Він таки. Нові дані до історії іконостасу Успенської церкви у Львові // Історія релігій в Україні. Тези повідомлень VI Міжнародного круглого столу (Львів, 3-8 травня 1996 року). -Львів, 1996. С 5.
109 Див. мініатюри "Євангеліст Іван" (Логвин Г.Н. З глибин... - С 130; Запаско Я.П. Пам'ятки книжкового мистецтва... - С. 404) й особливо "Євангеліст Лука" (Жолтовський П.М. Український живопис...-С 14).
110 Хіба як описку і прояв поширеного в літературі свого роду "мистецтвознавчого екстазу" слід розглядати твердження Н.Шамардіної, з якого буквально мало б випливати, що вона вважає М. Мороховського автором також і апостолів П'ятницького іконостасу: "Созданные Петрахновичем для Успенской и Пятницкой церквей величественные иконы Христа, Богородицы, апостолов..." (Шамардина Н.В. Украинская ренессансная живопись... - С. 52).
111Александрович В. Соратник... - С. 97-99. Детальніше про нього див.: Він таки. Лаврін Пухала... У контексті відомих документально встановлених фактів біографії майстра спроба В. Овсійчука пов'язати з ним окремі партії П'ятницького іконостасу виглядає як нехтування елементарною логікою еволюції мистецького процесу. Переконавши себе у причетності Пухали до створення ансамблю, В.Овсійчук далі схильний би визнати за ним і збережені частини голоського іконостасу (Роздуми над творчістю... - С 95). Проте якщо прийняти його твердження, що майстер мав визрівати (Він же. Українське мистецтво другої половини XVI ст. ... С 142) на іконах типу іконостасу Успенської церкви в Наконечному (що не викликає принципового заперечення), тоді з позицій елементарної логіки ніяк не можна уявити завершення творчого шляху митця пам'ятками типу композицій П'ятницького та голоського іконостасів.
112 Див. відверте підтасовування фактів у В. Овсійчука, який допускає вірогідність походження іконостасу навіть з 1610-х pp., пов'язуючи його при цьому з Пухалою (Овсійчук В.А. Українське мистецтво другої половини XVI ст.... - С 141), хоч, як відомо, майстер помер перед 29 вересня 1608 р. (дата вперше наведена: Александрович В. Соратник... -С 98).
113 Авторство майстра щодо перелічених ікон вперше обґрунтував Володимир Вуйцик (усно). Додаткові аргументи на його користь наведено: Александрович В. С Хронологія іконостасу... -С 145
114 До чого призводить бажання будь-якою ціною негайно розв'язати проблему авторства пам'яток львівського іконопису першої половини XVII ст., красномовно демонструє версія творчості Ф.Сеньковича за Н.Шамардіною. У 1599 р. майстер мав намалювати ріпнівську ікону Богородиці (Украинская ренессансная живопись... - С. 48; Новознайдений твір... - С 61, 64), близько 1600 р." працює над іконостасом П'ятницької церкви (Украинская ренессансная живопись... - С 54), "у 1610- 1620-х pp." над Успенським іконостасом, (Там само. - С 47) близько 1620 р. малює вовківське "Введення" (Музей народної архітектури... - С 7), бл. 1630 р. виконує святителів з одвірків царських врат Успенського іконостасу (Вона таки. Украинская ренессансная живопись... - С. 50; Новознайдений твір... - С 60). Навіть побіжне співставлення названих пам'яток та груп пам'яток вказує, що в кожному з перелічених випадків працював інший майстер чи навіть майстри. Щодо початків львівського періоду біографії Ф. Сеньковича треба зазначити помилковість твердження Н.Шамардіної, що нібито "за архівними даними Федір Сенькович працював у Львові з кінця XVI ст." (Новознайдений твір... - С 60): перша цілком достовірна документальна згадка про нього в місті походить тільки з 12 вересня 1602 р., коли він отримав у дарі від маляра Хоми Сеньковича будинок з городом на Краківському передмісті (ЦДІА України у Львові, ф. 9, оп. 1, спр. 54, с 457-458).
115 Александрович B.C. Хронологія іконостасу... - С 143; Він таки. Нові дані... - С 5.
116 Виконані вуглиною написи на зворотах ікон намісного ряду іконостасів не є унікальним явищем, проте на них звернули увагу щойно у зв'язку з останньою реставрацією П'ятницького ансамблю. На жаль, жоден з них не прочитаний і не отримав переконливої інтерпретації, тому будь-які висновки на їх підставі видаються щонайменше передчасними. Щодо даного конкретного випадку, то ім'я "Андрій" є на звороті не ікони Спаса, як твердить Н.Шамардіна, а парної до нього намісної Богородиці. Все ще загадкові згадані написи вуглиною немає підстав розглядати саме як авторські підписи малярів, тому вказана атрибуція видається щонайменше незрозумілою у своїх мотивах.
117 Цей погляд цілком очевидно інспіровано приписуваними Ф.Сеньковичу інщіалами на звороті одвірків царських врат Успенського іконостасу, пор.: Шамардіна .В. Ренессансная живопись... - С. 50; Вона таки. Новознайдений твір... - С 61.
118 Нові відомости про нього див.: Aleksandrowicz W. Morozowicz Andrzej // Stownik artystow polskich. - Warszawa, 1993. - T. 5. - S. 648.
119 Ibid., passim.
120 У зв'язку з проблемою Андріїв у Львові в першій половині XVII ст. варто нагадати також документально зафіксованого під 1618 р. невідомого за іншими джерелами челядника Федора Сеньковича Андрія Поповича, прозваного Калатайко (Александрович B.C. Хронологія іконостасу... - С 144) та вірогідного львівського маляра Андрія, відомого за авторським підписом на храмовій іконі 1648 р. в Успенській церкві у Жовтанцях (репродуковано: Скарби давнього українського мистецтва. Релігійне мистецтво XVI-XVIII століть. Український музей у Нью-Йорку. - Нью-Йорк, 1989. - С 23), проте його почерк не має нічого спільного з іконами з Голоска та П'ятницької церкви.
121 Поширені уявлення про львівське середовище майстрів українського малярства першої третини XVII ст. базуються переважно на цитованих списках львівських малярів В. Лозінського та
Ф. Бостля. У пропонованому далі переліку майстрів подаються здебільшого крайні відомі дати, тому поклики на літературу наводяться лише у тих випадках, коли цитовані факти уже впроваджено до наукового обігу.
122 Про нього див.: Александрович В. Львівські малярські родини... С 97-98.
123 ЦДІА України у Львові, ф. 52, оп. 2, спр. 30, с 1256.
124 Там само, спр. 37, с 127, 186, 187. На підставі даних нотаток таку дату без конкретного поклику подав: tozinski W. О lwowskich malarzach... - S. XLVII.
125 ЦДІА України у Львові, ф. 9, оп. 1, спр. 50, с 828-829. Документ віднайшов: Bostel F. Zdziejow malarstwa lwowskiego // SKHS. -Т. 5. - S. 160.
126 ЦДІА України у Львові, ф. 9, on. 1, спр. 213, с. 1263.
127 Там само, с. 2149.
128 Там само, спр. 59, с. 98-99; спр. 214, с. 2149-2150.
129 Там само, спр. 59, с. 86.
130 Там само, спр. 111, с. 323 (в документі названий малярчиком).
131 Там само, спр. 212, с. 894.
132 Там само, спр. 111, с. 366.
133 Там само, спр. 118, с. 1455.
134 Там само, с. 1461.
135 Там само, спр. 354, с. 3399. Опубліковано: Bostel F. Z dziejow... - S. 160.
136 Ідентифікацію запропоновано: Александровіч У. Украінска-бєларускія сувязі // Помнікі гісторьіі і культуры Беларусь - 1986. - № 1. - С. 19.
137 ЦДІА України у Львові, ф. 52, оп. 2, спр. 39, с 804. Опубліковано: Александровіч У. Украінска-бєларускія сувязі... - С 19.
138 ЦДІА України у Львові, ф. 52, оп. 2, спр. 39, с 806.
139 Там само, спр. 253, с 1649, 1675.
140 Там само, ф. 9, оп. 1, спр. 216, с 1356.
141 Там само, спр. 110, с 1077, 1080.
142 Там само, ф. 52, оп. 2, спр. 397, с 184.
143 Там само, спр. 32, с 418, 472.
144 Там само, ф. 9, оп. 1, спр. 110, с 1026.
145 Там само, спр. 62, с. 1087.
146 Там само, ф. 52, оп. 2, спр. 451, с. 219.
147 Там само, спр. 394, с. 694, 709.
148 Там само, спр. 396, с. 227.
149 Там само, с. 524.
150 Там само, спр. 31, с. 503. Запис використано: Stownik... -Т. IV. - S. 120.
151 ЦДІА України у Львові, ф. 52, on. 2, спр. 31, с. 351. Саме до нього відноситься недавно опублікована згадка про маляра Миколу з 1613р., яку Едвард Ружицький помилково відніс до Миколи Мухи (Slownik... -Т. 5. - S. 552).
152 Найповніші відомості про нього див.: Slownik. -Т. 5. - S. 659.
153 ЦДІА України у Львові, ф. 9, оп. 1, спр. 104, с 2178-2179. Александрович B.C. Хронологія іконостасу... - С. 144.
154 Шамардіна Н.В. Украинская ренессансная живопись... - С. 53.
155 Оскільки пропоновані далі висновки базуються лише на візуальних спостереженнях, було б недоцільно одночасно ставити питання про участь помічників у виконанні окремих композицій, хоч її присутність у контексті тогочасної професійної практики майстрів малярства не може підлягати сумніву.
156 Склад майстрів П'ятницького іконостасу посередньо вказує на певні обставини його походження. Праця таких різних митців над єдиним ансамблем, вірогідно, демонструє якісь особливі умови його створення. Хоч про них не можна навіть здогадуватися, саме вони, мабуть, і відіграли основну роль у тому, що іконостас було завершено досить скоро, й робота над ним не розтягнулася на десятиліття, як в Успенській церкві.
157 Національний музей у Львові, сектор рукописів та стародруків, Ркл 17, арк. 33. У візитації вказано, що церква посвячена Покрову Богородиці.
158 ЦДІА України у Львові, ф. 201, оп. 46. спр. 83, арк. 23.
159 Використання західноєвропейських Гравюр як іконографічних зразків композицій П'ятницького іконостасу безперечне, проте самі вони до цього часу не віднайдені.
160 її яскраво демонструють численні "свідки" в композиціях страстного та празничного циклів аналізованого іконостасу. Найхарактерніший її прояв демонструє перемальоване храмове "Успіння" Успенського іконостасу (Великі Ірибовичі, церква святих Кузьми і Дем'яна). Репродукцію фрагменту див.: Овсійчук В.А. Українське мистецтво другої половини XVI ст.... (у блоку ілюстрацій по с 152).
161 Висловлюю щиру подяку реставраторові Вікторові Гануляку, який привернув мою увагу до цієї пам'ятки. В іконографії ікони особливий інтерес становить зображення Богородиці як Заступниці, яке вказує на старокиївські джерела покровської іконографії (див.: Александрович В. Старокишський культ Богородиці Заступниці і становлення іконографії Покрову Богородиці // Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історія ідей. -Т. З, друкується).

1 2 3 4 [5]





 © 2009-2017 Карта Львова - всі вулиці Львова. Електронний путівник вулицями міста Львова.